Втікач із Бригідок
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7818-6
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Втікач із Бригідок». Краткое содержание книги:
Поки гість говорив, Кошовий зловив себе на думці: враження від нього міняється. Не те щоб Роман Гірняк раптом став йому симпатичним. Клим почав вірити в його наміри. Тим часом той завершив:
— Мешкаю тут, у Львові, з зими. Повертатися назад до Чернівців не збираюся поки, бо фронт знову поруч і, боюся, місту знову не пощастить. Завів добрих знайомих, та не до всякого з таким прийду. А вас я чомусь відчув. Людина, котра опікується заручниками й полоненими, зрозуміє й мене. То хіба не домовимося?
— Люди мають домовлятися. Хотілося б тепер знати, про що.
— Захист Захара Ладного. Вас підтримають люди, пане Кошовий. Ви повинні витягнути його з Бригідок і спробувати реабілітувати в очах громадськості. Є проблема: Ладний убив Косацького. Витягнути героя війни, знаючи це — вчинок адвоката. Під час війни не побоюся прирівняти його до подвигу.
— Бійтеся гучних слів, пане Гірняк.
— Так слово — моя зброя. Чим гучніше звучить, тим краще.
— Ви вмієте переконувати.
— Це означає — я добре вправляюся зі своєю зброєю.
Клим повернувся за стіл, присів, потер руки.
— Ніколи ще не захищав винуватців. Загалом я згоден, витягнути Ладного — питання політично важливе й правильне. Та мені треба знати більше.
— Думаю, більше самого Захара вам однаково ніхто не скаже.
— Згоден.
— Вислухати його може лише адвокат. Мене в тюрму не пустять, вас — запросто.
— Не перебільшуйте. Не так усе й просто для мене, особливо тепер.
— Захисників пускають до підзахисних навіть у воєнний час.
— Теж згоден. Вважайте, перемогли. Але домовимось так: поки беруся лише влаштувати зустріч із Ладним. Дізнаюся з перших вуст, як усе сталося. Разом придумаємо стратегію захисту. По руках?
Гірняк клацнув пальцями, простягнув Кошовому через стіл правицю.
…Магда, вже одягнена, вийшла зі спальні, коли за гостем зачинилися двері.
— Щось не так? — Клима напружив знайомий колючий погляд.
— Ви голосно говорили.
— То й що?
— Я все чула. Не підслуховувала.
— Могла навіть вийти до нас. Розмова не секретна.
— Мені не подобається цей чоловік.
Кошовий закурив, вперся об краєчок стола.
— Чомусь я чекав подібної реакції.
— Он як, — у її тоні не звучало здивованих ноток. — Він прийшов сюди, аби нацькувати тебе на поляків. Не хочу лізти в політику, скільки разів тобі говорила. Але розумію — нині всі в неї втягнуті, так чи інакше. Довкола суцільна політика, навіть у Червоному Хресті. Подібні розмови можливі де завгодно, й вони ведуться. Тільки не тут, у цьому домі.
Магда тупнула ногою.
Сіпнулося віко, сильніше, ніж зазвичай, Клим торкнувся його пучкою.
— Поясни.
— Сам розумієш.
— Магдо, прошу тебе, в мене тепер інше в голові.
— Як би звинуватити в чомусь поляків? Заради того, аби вигородити вбивцю?
— Ти все чула. І теж маєш усе зрозуміти.
— Не пригадую, аби Климентій Кошовий погоджувався на таке раніше.
— Ти злилася на мене, коли взявся виправдовувати Густава Сілезького. Бо була щиро переконана — твою приятельку Агнелю задушив у її власному авто саме він. Про інше слухати не хотіла. Однак Сілезького випустили.
— Він не вбивав Агнелі.
— Я довів це, Магдо.
— Але цей стрілець Ладний — убивця.
— Я сам повинен переконатися.
— Ти шукаєш, якою брехнею витягнути злочинця з-за ґрат. Климентію, герой війни не має індульгенцій у мирному житті.
— Хіба зараз мир?
— Перепрошую — в тилу справді імітація миру. Тим не менше. Ми разом два роки, й ти ніколи не підкреслював цю різницю.
— Різницю?
— Так. Я полячка, католичка. Ти українець, православний. Мені здавалося, нас дотепер нічого не розділяло. Як колись нічого не заважало побратися з Басею. Ані те, що вона вихрещена жидівка, ані те, що…
Кошовий зупинив її поглядом, Магда ковтнула останні слова, щоки запашіли.