Грішниці. Сфінкс

— Хто це? — спитав він, коли підійшов Рохеліо.

Рохеліо стримано посміхнувся і тихо розповів деякі подробиці. Вона дочка теслі, який розорився, намагаючись виховати з неї сеньйориту. Коли він, Рохеліо, оселився в цьому будинку, вони ще виготовляли меблі на продаж і жили заможно. Тепер батько працював сам, і то не цілий день, бо замовлення дедалі скорочувались. Пако звернув увагу на контраст між дбайливо одягненою стрункою дівчиною І сумним виглядом захаращеної лавками та купами стружок кімнати, у якій він побачив її постать.

— А вона нічогенька… — підморгнув він багатозначно.

Рохеліо зареготав.

— Злі язики називають її янголятком, що обламало крильця. Вона знає, що із старими далеко не зайдеш…

— Воно й справді так… Ходімо!

Узяв під руку Рохеліо, і вони пройшли так близько під вікном, що Пако мало не зачепив плечем кокетку, яка саме глянула на нього. Він помітив це і кинув на її адресу кілька втішних слів. Дівчина запишалась і довго дивилась услід чоловікам, показуючи в усмішці білі зуби.

— Я ж іще не старий! — кумедно зітхнувши, сказав Пако голосно, щоб його почула дівчина. І додав іншим тоном: — Сідаймо в цей екіпаж.

— Ти щось надумав?

— Ні. Я вже тобі сказав. Поїдемо до Венено, хай він покатає нас на своїй машині. Чого нам нудитись у цій дурній Гавані! Поїдемо, куди ти захочеш, але повечеряємо в Сентралі, бо я маю там зустрітись о пів на восьму з однією особою.

— З чоловіком чи жінкою?

Пако посерйознішав.

— З жінкою. Але ти помиляєшся… Йдеться про справжню даму… Не хочу мати справи з верховодками.

Вони легко плигнули в екіпаж.

— До парку!

Сиділи не рухаючись, щоб не пом'яти білих костюмів, і розмовляли про жінок. Вони вже досить таки надокучили Пако, хоч йому минуло тільки двадцять сім років. Мовляв, вони дурні, коли стають надто сентиментальними, й осоружні, коли не кохають. Та й взагалі вони погані вже тільки тим, що кохають не тільки його одного. Їм слід було б знати, що часом вони заважають, а часом стають просто нестерпними… А їхня глупота його стомлює. Вони чарували його ненадовго, так, скажімо, як ось дочка теслі. Про всіх на світі він говорив сердито й зневажливо, вставляючи час від часу незрозумілі фрази та слова, і називав бовдурами тих, що не були його однодумцями.

Рохеліо ніяковів, порівнюючи свої маленькі успіхи з подвигами цього гультяя, котрий хвалився тим, що як тільки йому набридне полюбовниця, він одразу проганяє її геть.

І Рохеліо теж виливав душу, всоте розповідаючи Пако про єдину перемогу, якою міг по-справжньому пишатись: дівчина із шляхетного дому, незважаючи на те, що він одружений, покохала його й віддала йому все…