Грішниці. Сфінкс
- Автор: де Карріон Мігель
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Михайло Литвинець
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Грішниці. Сфінкс». Краткое содержание книги:
Мало сказати, що «Грішниці» — вершина творчості визначного романіста і неабиякий набуток кубинської прози. Це справедливо, але далеко не все. Адже нічим не можна зміряти глибінь горя і страждання, що їх Мігель де Карріон підняв цим романом із моря біди, яке залило весь острів Кубу. Крізь пекучі гіркі сльози письменник дивився на муки народу, але ті сльози не завадили йому побачити новий день. Сторінки «Грішниць» настільки сповнені людського горя, що їх аж важко читати. Автор пером реаліста змалював жахливе життя Гавани кінця ІXX і початку XX століття, коли північноамериканські капіталісти після поразки Іспанії проникли на Кубу, несучи народові кабалу, страждання, злигодні та розпусту.
Горбань озирнувся, кумедно вклонився і почвалав собі далі з непохитною гідністю Діогена. Пако попросив зупинити машину і покликав його.
— Хочеш під'їхати?
— Ні, дякую. Так я можу розбеститись.
— Тоді давай вип'ємо.
— П'яниці! Невже ви думаєте, що всі вражені вашими пороками? Я чекаю поважну людину, з якою веду справи.
Умовити його не вдалось. Упертий блазень хотів поблукати цього вечора на самоті. Отож його й залишили на тротуарі наодинці з його філософськими думками. Тільки Рохеліо, вагаючись, шепнув йому:
— Якщо будеш на Віртудес і зустрінеш Тересу, не кажи, що бачив мене.
Ріголетто образився.
— Тересу? Хіба я знаю, хто така Тереса! Може, ти колись рекомендував мене цій сеньйорі?
— Ні,— швидко відповів Рохеліо, — але ти такий нахабний, що можеш сам відрекомендуватись, тому я і попереджаю тебе.
Ріголетто притис два пальці до губ.
— Живи спокійно, пане-добродію. Я мовчатиму, як риба.
Венено крутнув кермо, і машина закривуляла, наче п'яна. Вони вже хильнули у «Віста Алегре», потім знову пили в «Інглатеррі» і «Пласа». Водія частували ялівцевою настойкою і ромом. Назустріч їм летіли автомобілі, повні жінок у світлих сукнях і з прозорими шалями на плечах. Рохеліо і Пако кидали на них палкі погляди, підштовхували ліктями один одного, говорили непристойності. Рохеліо з гіркотою думав, як би він жив, коли б мав гроші. У нього боліла голова, нудило від безперервної пиятики.
Друзі раптом занудьгували — їм набридла ця одноманітна прогулянка, усміхнені й привабливі жінки. Коли вони вже, мабуть, удесяте виїхали на майдан Масео, Пако гукнув до Венено:
— Годі, Луїсе! Море, статуя на коні і оце збіговисько дурнів — пропади воно все пропадом!.. Вези нас краще до якогось бару.
Слухняний водій повернув праворуч на Беласкоаін, потім ліворуч на Лагунас і почав петляти в лабіринті вузьких, погано вимощених вуличок, де перехожі чудом зберігали рівновагу. Загубившись у цих бічних вуличках, далеких від їхньої звичайної дороги, Пако й Рохеліо раз у раз заглядали до поганеньких кафе й пивничок на околиці. Нова обстанова дивувала й тішила їх. Нарешті й це набридло. Пако позіхнув і звелів:
— До Сентралю, Луїсе! Хай їй чорт, цій дурній Гавані!
Їхали мовчки. Рохеліо мучився од випитого, а Пако, як завжди, нервував перед зустріччю із новою коханкою.
В ресторані Пако швидко вибрав зручне місце в кутку довгої зали і пильно стежив за всіма, хто заходив. Замовили устриці, овочеву юшку, тушкованого кроля та іспанське вино, але Пако більше дивився, ніж їв. Раптом він легко штовхнув Рохеліо коліном: за вільний стіл неподалік від них сіли ошатно вбрані чоловік і жінка. Чоловік був високий і огрядний; його чорне, як смола, волосся дивно контрастувало з блідою випещеною шкірою. Жінка, напрочуд тендітна, з надзвичайно — витонченими рисами, скидалася на статуетку, а її костюм був наче найновіша модель із будинку мод. Мала красиве кругленьке личко та блакитні, широко розплющені, як у ляльки, очі. З винахідливістю, яка зробила б честь досвідченому стратегові, жінка вибрала позицію і сіла так, що її супутник опинився спиною до столу Пако й Рохеліо, а вона — лицем. Вона байдуже ковзнула поглядом по залі, й ніхто навіть не подумав би, що її очі спрямовані в одну точку. Пако теж удавав, ніби не дивиться в її бік; він раптом спохмурнів і взявся до їжі. Руки його тремтіли.
— Хто це? — пошепки спитав Рохеліо.
— Тихше! Це вона… Я відрекомендую тебе чоловікові, а тим часом їж, бо зостанешся голодний.
Незабаром він відклав виделку та ніж і, відмовившись од устриць, які приніс офіціант, попросив кави. Рохеліо сплатив рахунок і поклав на тацю один дуро на чай. Друзі підвелися. Пако крадькома озирнувся і рішуче попрямував до сусіднього столу, поманивши пальцем свого друга.
Чоловік саме відривав крильце в курчатка й не помітив їх. Пако чемно вклонився жінці торкнув його за плече. Чоловік з досадою підвів очі, побачив Пако й привітався з ним.
— Монго, це той один, про якого я тобі казав позавчора. Рохеліо Діас, наш однодумець. — І обернувся до Рохеліо: — Полковник Рамон Лукас. Ми, друзі, називаємо його Монго. А це його дружина.
Сеньйор Лукас, тамуючи кепський настрій, відсунув тарілку й запросив друзів сісти до столу. Загалом був чемний і полюбляв веселе й безтурботне оточення, але зараз, при дружині, не мав охоти слухати дотепи цих двох фертиків. Він холодно заговорив до Рохеліо, бажаючи швидше закінчити розмову:
— Справді, сеньйоре Діас, Пако просив мене підшукати вам посаду в лікарні або в'язниці. Він, очевидно, переказав вам мою відповідь: напередодні виборів це неможливо. Крім того, я порадив йому звернутися краще до сенатора Чіверо, в якого він служить секретарем. Сенатор може багато зробити для вас, бо має куди більший вплив.