Грішниці. Сфінкс

— Твоя мати несповна розуму, що дозволяє тобі прибирати. Ти ж бо хвора і весь час задихаєшся. Може, через це ніяк не видужаєш.

Ліліна невдоволено насупилась, і він знову заходив з кутка в куток. Побачивши, що батько раз у раз позіхає, дівчина мовила з доброю усмішкою:

— Тату, чому ти не підеш і не ляжеш на хвилинку? Я теж хочу поспати.

Знаючи його легковажну та вередливу вдачу, вона наївно обманювала, намагаючись допомогти йому вийти із скрутного становища. Він став коло ліжка, видимо задоволений.

— Хочеш спати, донечко? Тоді я залишу тебе і сам теж трохи подрімаю. Коли прокинешся, покличеш мене. Гаразд?

Уже з порога всміхнувся до неї і на прощання весело махнув рукою. Ліліна, вдаючи сонну, склепила повіки, а трохи згодом розплющила очі й засміялася, побачивши, що вона сама.

— Бідолашний тато! — зітхнула скрушно. — Йому тільки на вулиці добре.

Рохеліо з насолодою простягнувся на ліжку. Він був стомлений після безсонної ночі і ще не знав, як проведе вечір. Роздратовано подумав про Тересу, яка, без сумніву, чекатиме на нього, і знизав плечима, сказавши собі, що потім якось виправдається перед нею. Хвилин за десять він уже спав міцним сном.

Флорінда розбудила його о пів на четверту і сказала, що ванна готова. Дружина знову стала тиха й покірна, як завжди, коли він зоставався вдома. Поклала на стілець коло ліжка випрасуваний одяг. Рохеліо усміхнувся, глянувши на неї, але нічого не сказав.

— Голитимешся?

— Еге ж.

Вона витягла з шухляди жовтої шафи мило, помазок та коробку з бритвою і дбайливо поклала на мармуровий нічний столик. Снувала по кімнаті, але старалася не шуміти, наче тут були хворі. Рохеліо задоволено відзначив, що сон розвіяв його поганий настрій та гнітючі думки, і він знов був повен оптимізму й бажання розважатися, що незмінно виникало в нього, коли він забував про брак грошей і коли його не мучила заздрість. Ласкаво усміхнувшись, попросив дружину подати сигарету і кучеряво став переповідати про вичитаний з газети злочин. Флорінда слухала і, дивлячись на нього, думала: «Він непоганий, винуваті друзі, які його розбещують».

Рохеліо скочив з ліжка і весело випнув колесом груди, пишаючись своїми м'язами, здоров'ям і легким тілом, яке було свіже, наче в двадцятилітнього.

Потому він весь поринув у клопітку роботу — витягував шию, обмацував пучками щетину і, примружуючи очі від задоволення, легко водив лезом бритви по обличчю. Навіть з цього було видно, як він турбувався про свою особу. Часом відходив од дзеркала, щоб узяти помазок, і, намилюючи підборіддя, голосно насвистував або наспівував щось, пристукуючи ногою в лад мелодії. Поголившись, залишив усе розкидане й брудне: дружина помиє і прибере. Перебіг у спідньому через їдальню та кухню, тоді зайшов до ванни — сирої занедбаної кімнатки, де під стелею висів душ; підлога з червоних плиток була слизька, в стіні стирчали цвяхи, що правили за вішалку.