Грішниці. Сфінкс

— Ну, а щодо тебе, то тобі цілком підходить Авіадора. Ця тілиста самка любить гульнути… Але такій жінці ніколи не можна поступатись. Отож маєш показати їй, що ти мужчина, а не слинько, і час від часу лупцювати, щоб по-справжньому любила тебе. Якщо вона відчує твою слабкість, ти ніколи не вирвешся від неї так просто… Хочу тобі сказати, що її любов тобі нічого не коштуватиме, — адже друзі дають їй багато грошей. Більше того, вона може навіть визволити тебе з нужди…

Пако цинічно зареготав, побачивши безглуздий вираз на обличчі Рохеліо, і поплескав його по плечу.

— Треба, щоб вона розворушила тебе, телепня! — додав з глузливим співчуттям.

Побачивши, що вони під'їжджають до парку, гукнув кучерові:

— Причалюй до тротуару!

— Куди, сеньйоре? — не зупиняючись, простодушно спитав той.

— До кафе «Інглатерра», дурню! Розумієш тепер? Під важкими колонадами навпроти парку Сентраль юрби гультяїв розвіювали нудьгу, прогулюючись маленьким майданчиком біля вулиці Сан-Рафаель. Переважали світлі, доброго крою, костюми, солом'яні сомбреро та апатичні пози. Траплялись і іноземці — вони не зливалися з юрбою, ходили окремо або, сидячи на високих лавочках навколо колон, виставляли перед усіма свої черевики. У цей час вулиця оживала, являючи собою звичайний круговорот виголених облич, глузливих посмішок і веселих балачок, що їх мешканці Гавани чують і бачать протягом цілого дня. Вийшовши з карети, Пако й Рохеліо спершу чемно привітали завсідників, потім зверхньо кивнули тим, хто не часто бавив вечори в «Інглатеррі». Перетнули майже порожню залу кафе, темну, наче приспану тьмяним блиском вітрин, дзеркал і стільців з червоного дерева, й попрямували до бару.

— Два high balls.[2] — мовив Пако, кинувши на стойку монету в двадцять песо.

В цей час до бару зайшов смаглявий сухий чоловічок з мавпячим обличчям, у сірій шоферській уніформі й великому кашкеті.

— Гей, Венено! — гукнув Пако, побачивши його. — Що питимеш?

Той наче не чув запрошення. Відсапуючись після швидкої ходи, пояснив:

— Я тебе побачив з парку і прибіг дізнатись, чи не потрібна вам машина… Терпіти не можу, коли тебе возить негр Каюко. Його машині до моєї, як до неба.

— Ти маєш рацію. Твоя набагато краща. Випий чого-небудь.

Задоволений Венено попросив ялівцевої настойки.

— То я зараз приведу машину. Добре?

— Давай.

Венено перехилив чарку і, не запивши водою, зразу побіг, перестрибуючи через кошики з квітами, що стояли на дорозі. Навіть не обернувся на лайку, яку посилала йому вслід квітникарка. Рохеліо й Пако реготали з його кумедної метушні та гніву жінки.

— От шахрай! — захоплено вигукнув Пако.