Грішниці. Сфінкс

В його пам'яті виразно поставало минуле…

Два його брати, котрі, як казали батьки, хоч і були міцненькі, померли рано, так що він їх і не пам'ятав. Його батько, іспанець, був полковником волонтерів і митним чиновником. Використовуючи своє становище, він без упину хапав гроші й залишив по собі чимале багатство. Рохеліо з ніжністю згадував веселого й добродушного здорованя, який, коли син хворів, витягав з-під матраца скриньки з золотими монетами і давав йому гратися. Його дім скидався на крамницю: був повний картин, кришталю, музикальних скриньок, коштовних дрібничок, що їх розбагатілий митник купував без розбору й кидав де попало. Рохеліо змалку не знав ні в чому обмежень; батьки над ним упадали і вкладали в ліжко, досить тільки було йому раз чхнути. Усі його бажання, хоч які б вони були, зразу задовольнялись. Батько тринькав на нього гроші, мати не шкодувала поцілунків і ласки, і отак, наче в чарівній казці, промайнуло його дитинство.

У дванадцять років хлопець пішов до школи. Там він навчився голитися уламком скла, щоб швидше росла борода, лаятись і читати напам'ять катехізис. Одягався, як син герцога, бундючився батьковим багатством і гудив бога та святих, хоч після того, забившись десь у куток, гірко каявся і цілував хрестик, який носив на шиї. Через кілька років він уже відвідував будинок розпусти і полював за вигнаними з роботи служницями, які обрали собі легший шлях. Але для повної слави Рохеліо бракувало хвороби кохання, що її школярі вважали за посвяту в мужчини, і завоювання справжньої жінки — з тих, що не продаються за два дуро. Щодо першого, то всі його зусилля були марні — його ніяк не зараховували до потерпілих у сласних сутичках. Зате з жінкою йому поталанило: навряд чи хто з його приятелів міг похвалитися такою здобиччю, як Флорінда.

Це сталося, коли йому було сімнадцять років. Коханець Флорінди, роз'їзний агент невеличкого комерційного товариства, часто приходив до батька Рохеліо, і вони надовго зачинялись, розмовляючи про свої справи. Старий кілька разів посилав сина до комерсанта додому з різними дорученнями, і там Рохеліо познайомився з дівчиною. Худенька Флорінда, несмілива й мовчазна, вабила молодою свіжістю й великими гарними очима. Вона була сирота й раніш жила в тітки, яка примушувала дівчину працювати за служницю і зовсім не піклувалася про неї. І небога, й тітка походили з простолюдців, яких страшна бідність робить лютими й грубими. Тітка безжально била дівчину, а її чоловік, похмурий і жадібний жерстяник, знущався над нею, бо намагався нишком збезчестити її, а дівчина опиралась. Із рабства Флорінду визволив отой підстаркуватий комерсант. Він забрав дівчину від родичів і став жити з нею. Траплялося, що й він лупцював її, коли був роздратований, але вона на те не зважала.