Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
— Ваша воля, халісі, — відповів Агго.
— Ми подивилися тільки ті місця у Карфі, які П’ят Прей дозволив нам бачити, — вела вона далі. — Рахаро, виїдь до міста, оглянь усе інше і розкажи, що ти знайшов. Візьми з собою хоробрих та міцних чоловіків, а ще жінок — щоб увійшли туди, де заборонено ходити чоловікам.
— Ти кажеш, я роблю, кров моєї крові, — мовив Рахаро.
— Пане Джорагу, знайдіть тутешні пришиби та роздивіться, які там припнуті кораблі. Я не мала вістей з Семицарства вже півроку. Може, боги пригнали вітрами з Вестеросу якогось доброго керманича на кораблі, що відвезе нас додому.
Лицар спохмурнів.
— То буде не надто добре. Узурпатор вас уб’є — це ясно, як день.
Мормонт рішуче засунув великі пальці за пас із мечем.
— Моє місце — тут, коло вас.
— Джохого добре мене оборонить. Ви знаєте більше мов, ніж мої кревноїзники, а дотракійці цураються моря і усіх, хто ним плаває. У цій справі тільки ви можете мені прислужитися. Роздивіться кораблі, побалакайте з жеглярами, дізнайтеся, хто звідки прибув, куди прямує, де хто капітанить.
Лицар-вигнанець неохоче кивнув.
— Як накажете, моя королево.
Коли чоловіки пішли, покоївки зняли з Дані поплямовані дорогою шовки, і вона пішла босими ногами до мармурової водойми у тіні колонади. Прохолодна вода подарувала справжню насолоду; в ній плавали крихітні золоті рибки, що з цікавості щипалися за шкіру та змушували Дані хихотіти. Заплющити очі й плавати собі, забувши про час, було дуже приємно. Вона спитала себе, чи є така водойма у Аегоновому Червоному Дитинці — а заразом і запашні сади з лавандою та м’ятою. «Та мають же бути. Візерис завжди казав, що Семицарство гарніше за будь-яке інше місце на землі.»
Думка про дім позбавила її покою. Якби був живий її сонце-та-зорі, то повів би свій халазар через отруйні води та змів з лиця землі її ворогів. Але ж його сила залишила цей світ. Вона мала кревноїзників, які присягнулися їй на все життя і майстерно вбивали будь-якого ворога, але ж вони знали тільки життя та звичаї коневладців. Дотракійці грабували міста і плюндрували королівства, та не правили ними. Дані не хотіла перетворити Король-Берег на зчорнілу руїну, повну невпокоєних привидів. Досить вже їй смакувати самі сльози. «Я хочу зробити моє королівство гарним та пишним, повним товстопузих чоловіків, красних дів і сміхотливих дітей. Я хочу, щоб мій народ радісно посміхався, коли бачитиме мене. Так, як посміхався до мого батька, якщо вірити Візерисові.»
Але спершу доведеться завоювати і перемогти.
«Узурпатор вас уб’є — це ясно, як день», сказав Мормонт. Роберт убив її відважного брата Раегара. Один з його посіпак перетнув Дотракійське море, аби отруїти її разом з ненародженим сином. Казали, що Роберт Баратеон — дужий, мов бик, не знає страху в битві. Ніщо в світі не миле йому більше за війну. А ще за нього стоять могутні князі, яких брат назвав «хортами Узурпатора»: холодноокий Едард Старк з морозною зимою в серці та золоті Ланістери — батько і син — багаті, владні, лукаво-зрадливі.
Як вона могла сподіватися подолати таких людей? Коли хал Дрого був живий, люди тремтіли перед ним і приносили подарунки, щоб утамувати його гнів. А якщо не приносили, то він захоплював їхні міста, багатства, жінок, геть усе. Та ж його халазар був велетенський, а її — жалюгідний. Її люди пішли за нею через червону пустелю, женучись за кометою, і пішли б через отруйну воду, але їх було не досить. Навіть її драконів ще не досить. Візерис вірив, що держава повстане за свого законного короля… та Візерис був дурень, а дурні вірять у всякі дурниці.
Від сумнівів вона почала хапати дрижаки, вода раптом здалася холодною, а рибки, що дзьобали шкіру, стали дратувати. Дані підвелася і вилізла з купелі.
— Іррі! — покликала вона. — Джихікі!
Поки служниці витирали її насухо та вдягали у халат піщаного шовку, Дані почала міркувати про тих трьох, які знайшли її у Місті Кісток. «Скривавлена зірка привела мене до Карфу не аби чого. Тут я знайду те, що мені треба, якщо матиму силу взяти, що дають, і мудрість уникнути пасток та спокус. Якщо боги наготували для мене долю переможниці, то припошлють свою милість, покажуть якийсь знак, а якщо ні… якщо ні…»
Майже ввечері, коли Дані годувала драконів, Іррі ступила крізь шовкові запони і доповіла, що пан Джораг повернувся з пришибів… та не один.
— Хай зайде з тим, кого привів, — відповіла Дані, зацікавившись.
Коли прибульці увійшли, вона сиділа на купі подушок, розташувавши навколо себе драконів. Гість мав на собі накидку з зеленого та жовтого пір’я; шкіра його чорніла, як вилощений гагат.