Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
— То чому ж люди стишують голоси, коли говорять про ворожбитів Карфу? По всьому сходові шанують їхню силу та мудрість.
— Колись вони справді мали могутність, — погодився Цзаро, — та тепер смішніші за тих змарнілих старих сердюків, що вихваляються збройними звитягами ще довго після того, як їх залишає остання сила та вправність. Вони читають свої крихкі сувої, п’ють «вечірню тінь», поки не посиніють вустами, і натякають на опановані ними страшні сили. Та порівняно з химородниками старих часів вони лише порожні стручки. Попереджаю — подарунки П’ята Прея розсиплються на порох просто в вас у руках.
Він ляснув верблюда нагайкою та швидко рушив уперед.
— Гава бреше на крука — чорним пір’ям доріка, — пробурмотів пан Джораг посполитою мовою Вестеросу. Лицар-вигнанець незмінно їхав в неї при правому боці. Від часу їхнього в’їзду до Карфу він зняв дотракійське вбрання і вдяг кольчугу та лати на вовняний каптан, як личило лицареві Семицарства, розташованого звідти за півсвіту. — Ви б краще уникали їх обох, ваша милосте.
— Вони допоможуть мені взяти корону, — відповіла вона. — Цзаро має статки, а П’ят Прей…
— …прикидається, що має силу, — буркнув лицар. На його тьмяно-зеленому вапенроку стояв дибки ведмідь дому Мормонт, чорний та лютий. Джораг, котрий саме хмурив чоло на натовп, що переповнював базар, виглядав не менш люто, ніж його герб. — Я б тут довго не тинявся, моя королево. Мені навіть тутешні запахи не до смаку.
Дані посміхнулася.
— То, мабуть, від верблюдів повіяло. Самі ж карфійці, як на мій ніс, пахкотять вельми солодко.
— За солодкими пахощами часто ховається гидкий сморід.
«Мій великий ведмідь», подумала Дані. «Я його королева, та водночас назавжди лишуся його малим ведмежам, яке він береже від біди.» Від цієї думки їй стало затишніше, та водночас і сумніше. Якби ж вона могла полюбити його трохи більше…
Цзаро Чжуан Даксос надав Дані гостину свого дому на той час, поки вона перебуватиме у місті. Вона чекала чогось пишного, та не чекала палацу, більшого за деякі базарні містечка. Побачивши його, халісі подумала, що маєток магістрата Іліро в Пентосі поруч з ним скидається на хатину свинопаса. Цзаро присягнувся, що його дім дасть зручний притулок усім її людям разом з кіньми; та радше сказати, дім проковтнув їх усіх і не вдавився. Їй віддали ціле крило палацу, де вона мала свої сади, мармурову водойму-купіль, башту для ворожіння на чарівному кришталі, чародійський лабіринт. Будь-яке бажання миттю виконувалося невільниками. У її особистих помешканнях підлога була з зеленого мармуру, стіни вкривали кольорові шовкові запони, що мерехтіли від найменшого вітерця.
— Ви надто щедрі до нас, — казала вона Цзаро Чжуану Даксосу.
— Для Матері Драконів не може бути занадто щедрого дару. — Цзаро був вишукано-лінькуватий чоловік з лисою головою та великим дзьобом носа, на якому суцільною ковдрою мерехтіли рубіни, опали та лусочки нефриту. — Назавтра ви куштуватимете павича та язики жайворонків під музику, гідну найкраснішої з жінок. Тринадцятеро прийдуть віддати вам шану, а заразом і усі значні люди Карфу.
«Усі значні люди Карфу прийдуть дивитися моїх драконів», подумала Дані, та подякувала Цзаро за добрість, перш ніж позбавитися його товариства. П’ят Прей також відкланявся, перед тим присягнувшись попросити в Невмирущих зустрічі з нею.
— Адже це честь, рідша за літній сніг.
Перш ніж зникнути, він поцілував її голі ноги блідими блакитними вустами і примусив узяти подарунок: слоїк коштовної мастильної олії, що, за його словами, давала змогу побачити духів та привидів. Останньою з трьох шукачів поїхала Квайфа-тінев’язка. Вона лишила Дані тільки попередження.
— Стережіться, — мовила їй жінка у червоній покостовій личині.
— Кого?
— Усіх. Вони приходитимуть вдень і вночі, щоб побачити диво, знову народжене у цей світ, а коли побачать, то запрагнуть його. Бо дракони — то є вогонь, що обернувся плоттю, а вогонь — то є сила.
Коли зникла і Квайфа, пан Джораг зазначив:
— Вона вірно каже, моя королево… хоча й сама не більше мені до смаку, ніж інші.
— Я її не розумію.
П’ят і Цзаро закидали Дані обіцянками від миті, коли вперше побачили її драконів, оголосили себе її вірними слугами в усьому, та від Квайфи вона чула тільки поодинокі загадкові зауваження. А ще Дані непокоїло, що та ніколи не відкривала обличчя. «Згадай Міррі Маз Дуур», казала Дані собі. «Згадай зраду.»
Вона обернулася до кревноїзників.
— Ми стоятимемо на чатах самі, поки живемо тут. Хай ніхто не входить до цього крила палацу без мого дозволу, і хай драконів завжди добре пильнують.