Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів». Краткое содержание книги:
Просторий коридор, де уціліла майже вся стеля, провів Річарда повз кімнати, схожі на кролячі нірки, а потім розділився на два. Річард повернув ліворуч і дійшов до останньої кімнати.
Через порожні прямокутники вікон відкривався захоплюючий вид на скелю і оповиті сизим серпанком гори вдалині.
Тут паломники чекали дозволу ступити в храм. І поки чекали, насолоджувалися його видом через вікно. Якщо вони навіть не були б допущені в святилище, все одно вони поїхали б, несучи в пам'яті її образ. Річард майже наяву бачив те, що бачили ті, хто стояв колись біля цих вікон.
Це його дар сказав йому про це; пам'ять тих, хто володів Мечем Істини до нього. Річард знав це напевно.
Він міг уявити собі ту пишність, яку бачили звідси паломники. І чарівники давнини, серед яких могли бути і предки Річарда, сховавши в Храмі Вітрів магічні предмети і талісмани, теж, ймовірно, стояли тут і дивилися на храм.
Річард пройшов повз величні колони, заглянув у вікна казарми стражників, кинув погляд на сад, який був колись розбитий за напівзруйнованою стіною. Навіть притому що все тепер було в руїнах, він легко міг уявити ці будівлі у всій їх красі і величі.
Він встав посередині широкої дороги, яка перетинала руїни, і мимоволі зіщулився. Ця дорога ще гостріше, ніж будівлі, змушувала відчути відсутність Храму Вітрів. Колись вона вела прямо до нього.
Річард пішов вперед, уявивши собі, що йде до храму — Храму Вітрів, які, як йому сказали, полюють нього. Він ішов, майже відчуваючи життя, яка колись кипіло тут.
Але куди ж він подівся? І як його тепер відшукати? Де ж ще дивитися?
Храм був тут: Річарда тягло на те місце, де він стояв, немов його дар тягнув його вперед, додому.
Річарда різко змусили зупинитися.
Докас з одного боку, Іган з іншого схопили його під руки і відтягли назад, Річард глянув униз і побачив, що наступний крок призвів би його прямо в безодню. Стерв'ятники злетіли в повітря на двадцять футів прямо перед його носом.
Йому здавалося, що він стоїть на краю світу. У нього закрутилася голова.
Дорога повинна продовжуватися далі від його ніг; він знав, що повинна. Але там нічого не було. Храм Вітрів зник.
43
Дихай.
Келен видихнула субстанцію Сильфіди і втягнула в легені гостре, холодне повітря.
Шипіння факела і власне дихання здавалися їй громом. Але вона була до цього вже готова і спокійно чекала, поки світ довкола неї не повернеться до нормального стану.
За винятком цього все було не так. Принаймні не так, як вона чекала.
— Сильфіда, де ми? — Її голос луною відбився від невидимих стін.
— Куди ви бажали потрапити: Скарб Джокопо. Ви повинні бути задоволені, але якщо ні, я буду пробувати знову. — Ні-ні — не те щоб я незадоволена, тільки це не те, що я очікувала побачити.
Вона стояла в печері. Стеля нависала майже впритул над головою. Факел був незнайомий на вигляд, зроблений з очерету.
Келен вийняла його з тріщини в стіні.
— Я повернуся, — сказала вона Сильфіді. — Я вигляну назовні, і якщо не впізнаю місцевості, то ми відправимося кудись далі.
— Я буду готова. Коли ви побажаєте, ми будемо подорожувати знову. Ви залишитеся задоволені.
Келен кивнула срібному лицю, в якому відбивалося танцююче полум'я смолоскипа, і ступила в печеру. З неї вів лише один низький прохід, і вона пішла по ньому.
Прохід вивів її в широке приміщення, футів п'ятдесят в поперечнику, і стало ясно, чому це місце називалося Скарбом Джокопо. Факел відбився навколо тисячами золотих іскор. Приміщення було набите золотом.
Грубі злитки і самородки валялися самі по собі або були укладені в ящики і горщики. Крім цього, в приміщенні було кілька столів, теж посипаних золотом, а уздовж однієї стіни тягнулися полиці. На них стояло кілька золотих статуеток, але в основному лежали сувої пергаменту. Але Келен не цікавив Скарб Джокопо; у неї не було часу розглядати золото, тим більше що повітря тут було жахливо смердючим. Вона пройшла приміщення наскрізь і виявила ще один коридор.
Повітря в коридорі було краще, хоча назвати його свіжим все одно було не можна. Келен потрогала ніж на плечі і виявила, що він як і раніше теплий, хоча і не такий гарячий, як був раніше.