Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

— Чума лютує в Ейдіндрілі і тут. Вона залишиться тут?

— Ні.

Джеган не розумів, що коїть. Чума могла вбити його з то кой ж легкістю, як всіх інших.

— Вона вже почалася в інших місцях? — Сяйво духа згасало, як світло лампи, в якій скінчилося масло.

— Так, — прошелестів ледь чутний шепіт. А вони сподівалися, що зуміють обмежити чуму Ейдіндрілом. Марні надії! Всі Серединні Землі, весь Новий світ буде охоплений пожежею, запаленим від тієї іскорки магії з Храму Вітрів.

Вдалині, в Підземному світі, Келен почула м'яке відлуння сміху іншого духа.

Від зловтішного хихикання у неї по шкірі пробіг мороз.

Келен прокинулася. Старійшини стояли навколо неї. Старійшина Брегіндерін нахилився й подав їй руку, щоб допомогти встати.

Взявши його руку, вона побачила під глиною зрадницькі плями у нього на ногах.

Вона подивилася в його усміхнене обличчя. До заходу він буде мертвий.

Савідлін простягнув їй одяг. Келен, незважаючи на бруд, раптово відчула себе голою. Вона поспішно натягнула штани, в той же час дорікаючи себе за те, що турбується про такі дрібниці перед обличчям катастрофи, що насувається.

— Спасибі тобі, що ти прийшла, Мати-сповідниця, — сказав Птахолов.

— Ми знаємо, що це повернення додому не таке радісне, про яке ми всі ми мріяли, — Ні, — прошепотіла Келен, — ні. Моє серце співає, тому що я знову бачу своїх людей, але пісня обтяжена сумом. Ви знаєте, шановні старійшини, що і Річард, і я зробимо те, що повинні. Ми не зімкнемо очей, поки не зупинимо хворобу.

— Ви думаєте, що зможете зупинити чуму? — Запитав Сурін.

Келен вже застебнула сорочку. Савідлін поклав руку їй на плече.

— Мати-сповідниця і Річард-з-характером допомагали нам і раніше. Ми знаємо їхні серця. Наш предок сказав, що це чума, викликана магією. Мати-сповідниця і Шукач теж володіють великою магією. Вони будуть робити те, що повинні.

— Савідлін правий. Ми будемо робити те, що повинні. — Савідлін посміхнувся їй.

— А потім, коли ви покінчите з цією напастю, повернетеся додому, до своїх людей, як збиралися. Моя ж Везелен, бажає бачити свою подругу, Мати-сповідницю одягнену в плаття, яке вона для неї пошила.

Келен проковтнула власний крик.

— Ніщо не доставить мені більшої радості, ніж побачити своїх людей здоровими і щасливими.

— Ти друг всім нашим людям, дитя, — сказав Птахолов. — Ми почекаємо весілля, коли ви закінчите з духами і магією.

Келен оглянула старійшин. Вона не думала, що ці люди разом з нею бачили картину смерті і уявляють собі справжню природу епідемії, яка обрушилася на них. У них бували повальні напади лихоманки, але вони ніколи не чули про чуму.