Теорія розмежування складів злочинів

Тому спочатку потрібно визначитися зі змістом поняття «місце вчинення злочину як ознака складу злочину». Для цього потрібно з’ясувати такі питання:

1) чи охоплюється поняттям «місце вчинення злочину» лише місце здійснення суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності), чи воно включає й місце настання суспільно небезпечних наслідків;

2) чи поширюється поняття місце вчинення злочину на місцезнаходження (розташування у просторі) інших ознак складу злочину;

3) як відрізнити випадки, коли певні просторові характеристики є місцем здійснення суспільно небезпечного діяння й відповідно самостійною ознакою складу злочину — місцем вчинення злочину, від випадків, коли ті чи інші просторові характеристики стосуються інших ознак складу злочину.

Підхід, у якому враховано й те, що місце вчинення злочину є ще й ознакою складу злочину має місце у теорії кримінального права. В деяких джерелах просто констатують, що місце вчинення злочину може бути обов’язковою або кваліфікуючою ознакою складу злочину[909]. В інших джерелах він виражений більш чітко[910]. Зокрема у спільній праці російських учених В.Б. Малініна та А.Ф. Парфьонова зазначається, що місце вчинення злочину повинно розглядатись з позиції двох взаємопов’язаних аспектів цього поняття: в широкому розумінні — це частина фізичного простору, територія, на яку поширюється юрисдикція тієї чи іншої держави; у вузькому — просторова характеристика злочину, що безпосередньо вказана чи розуміється в диспозиціях кримінально-правових норм і впливає на кваліфікацію злочину та індивідуалізацію кримінальної відповідальності й покарання[911], й дають таке узагальнене визначення місця вчинення злочину — це певна територія, описана в диспозиції кримінально-правової норми, на якій було вчинено суспільно небезпечне діяння чи настав злочинний результат[912]. Таке ж у основних принципових моментах розуміння місця вчинення злочину демонструє й українська авторка К.В. Юртаєва. Два аспекти поняття «місце вчинення злочину» вона визначає так: «1) як просторову характеристику злочину, що визначає закон про кримінальну відповідальність якої країни має бути застосований до злочинного діяння та є передумовою кримінально-правової кваліфікації за законом певної держави — позадержавне значення; 2) як самостійну факультативну ознаку об’єктивної сторони складу злочину, яка стає обов’язковою криміноутворюючою ознакою його складу, коли диспозиція статті КК прямо її передбачає — внутрішньодержавне значення»[913]. На відміну від В.Б. Малініна, та А.Ф. Парфьонова, К.В. Юртаєва дає окрему дефініцію місця вчинення злочину як факультативної ознаки об’єктивної сторони — це «певна територія, об’єкт або ділянка місцевості, де щось відбувається»[914]. Проте наведені вище описання другого з аспектів розглядуваного поняття та дефініції мають одну спільну ваду, що обумовлена ігноруванням правил визначення понять. У них не вказано на особливості відповідного поняття, що ідентифікують явище, котре ним позначається, і за якими його можна відрізнити від інших подібних явищ (ознак складу злочину). Це призвело до того, що В.Б. Малінін та А.Ф. Парфьонов у наведений ними перелік безпосередньо вказаних в Особливій частині КК місць вчинення злочину[915] включили такі просторові характеристики явищ матеріального світу, які насправді належать до інших ознак складу злочину. Наприклад, саме предметом складу злочину є місця захоронення[916], надмогильні споруди і кладовищенські будівлі у ч. 1 ст. 244 КК РФ «Наруга над тілами померлих і місцями їх захоронення». Адже над ними вчиняється наруга, тобто вектор спрямованості суспільно небезпечного діяння визначає їх як предмет, суспільно небезпечне діяння вчиняється щодо них, здійснюючи вплив на них[917]. Для місця ж вчинення злочину характерним є те, що суспільно небезпечне діяння здійснюється на(у) відповідних частинах простору, не здійснюючи щодо них впливу.