Теорія розмежування складів злочинів

Деякі вчені ігнорували місце вчинення злочину як ознаку об’єктивної сторони, яка відіграє роль у розмежуванні складів злочинів. Звертаючи увагу на те, що не всі ознаки об’єктивної сторони мають розмежувальне значення, серед найбільш важливих у цьому сенсі ознак Є.В. Фесенко назвав діяння, наслідки, спосіб і ситуацію. Вказав він, що причинний зв’язок для розмежування складів злочинів значення не має. Про можливу роль місця вчинення злочину в цьому процесі він не згадував[897].

Значення місця вчинення злочину для відмежування складів злочинів від складів адміністративних правопорушень, як фактора здатного визначати наявність чи відсутність суспільної небезпеки вчиненого діяння також лише констатувалось у кримінально-правовій літературі[898].

У деяких роботах з Особливої частини кримінального права, присвячених дослідженню складу злочину, де місце є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони, заперечується вплив цієї ознаки на кваліфікацію[899]. Стверджується лише про її роль поряд з іншими факультативними ознаками об’єктивної сторони «для визначення характеру об’єктивної сторони та ступеня суспільної небезпеки» відповідного кримінально-караного діяння.

Таким чином, можна констатувати, що проблема визначення поняття такої ознаки об’єктивної сторони як місце вчинення злочину не знайшла свого остаточного вирішення у теорії кримінального права. Положення ж, що стосуються значення цієї ознаки у розмежуванні складів злочинів майже не розглядалися.

У підручниках з кримінального права України місце вчинення злочину визначають як: певну територію, на якій вчинюється злочин[900]; певну територію або інше місце, де відбувається суспільно небезпечне діяння і настають його суспільно небезпечні наслідки[901]; певну територію, де було почато і закінчено діяння або настав злочинний результат[902]; територію, на якій було почато, закінчено діяння або настав злочинний результат[903]. Напевно, виходячи саме з таких підходів у кримінально-правовій літературі й стверджують: «Також в дисертації доведено, що місцем вчинення злочину, передбаченого ст. 242 КК України, є знаходження відповідного водного об’єкта, а джерелом забруднення, засмічення — є підприємства, установи, організації, споруди, з яких потрапляють у водні об’єкти забруднюючі речовини, матеріали та стічні води»[904]. До речі, у ст. 242 КК «Порушення правил охорони вод» про жодні особливості, котрі б обмежували вчинення даного злочину тією чи іншою частиною простору не йдеться. Недостатня визначеність загального поняття «місце вчинення злочину» тягне за собою прогалини в дослідженні ролі цієї ознаки об’єктивної сторони для кримінально-правової кваліфікації діянь, склади яких як обов’язкову ознаку включають місце вчинення злочину, й недоречності, що допускаються у працях з Особливої частини кримінального права: «Конкретизація українським законодавством місця події — море або інший шлях, — має певне практичне значення для умов змішаного річкового і морського судноплавства»[905].