Теорія розмежування складів злочинів

Місце вчинення злочину як неодмінна ознака реально вчиненого злочину і місце вчинення злочину як ознака складу злочину співвідносяться між собою як родове і видове, незважаючи на ті винятки, що передбачені ч. 1 ст. 7 та ст. 8 КК України, коли КК України поширює свою юрисдикцію й на діяння, вчинені за межами України. Адже, перше з них окреслює ті сфери реального простору, вчинення злочину на яких підпадає під дію КК України. Друге — ті особливі просторові характеристики злочину, які вкупі з іншими ознаками визначають наявність конкретного складу злочину. Таким чином місце вчинення злочину (об’єктивна реальність) стає фундаментальною ознакою складу злочину, нарівні із загальним об’єктом, ознаками загального суб’єкта, виною, без наявності якої вчинене взагалі не може бути кваліфіковане як злочин. Хоча більш точно місце вчинення злочину в цьому його значенні розглядати як неодмінний атрибут суспільно небезпечного діяння, яке потрапляє в сферу дії кримінального закону лише за умови, що воно вчиняється в реальному просторі і в реальному часі.

Аналіз Особливої частини КК України дає підстави виділити ще й третій прояв змісту поняття «місце вчинення злочину» — як складову змісту інших ознак складу злочину, яка сама по собі не є самостійною ознакою об’єктивної сторони. Наприклад, місце знаходження предметів злочину визначає відмінність у змісті суспільно небезпечних діянь «зберігання» та «носіння» у складах багатьох злочинів, зокрема, зафіксованого у ч. 1 ст. 263 КК України «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами»[930].

Конструкцію «у державних архівних установах та в Центральній виборчій комісії України» з диспозиції ч. 1 ст. 1582 КК України «Незаконне знищення виборчої документації або документів референдуму» відносять до характеристик предмета складу злочину, зокрема це відображено у одному з науково-практичних коментарів[931]. Для такого відхилення від буквального тексту закону, звісно, можна знайти виправдання, оскільки він не призводить до поширювального тлумачення кримінально-правової норми. Натомість, він призводить до обмеження змісту кримінально-правової норми. Poenalia nullo modo sunt extendenda [кримінально-правові приписи ні в якому разі не можна тлумачити поширювально]. Criminalia sunt restrigenda [норми кримінального права потрібно тлумачити обмежувально][932]. Те роз’яснення, яке дали науковці в розглядуваному випадку, мабуть, й відповідає тому, що хотів сказати законодавець, створюючи аналізовану норму.