Теорія розмежування складів злочинів

Заперечуючи тезу В.О. Навроцького про неможливість провести розмежування за такими ознаками складу злочину, як загальний об’єкт (а при розмежуванні однорідних злочинів — і родовий об’єкт), причиновий зв’язок, осудність, В.О. Беньківський називає причиновий зв’язок неочевидною, латентною відмінною ознакою й наводить варіанти розмежування юридичних складів злочинів на основі ознаки «причинний зв’язок». Це, на думку вказаного автора, такі: «1) розмежування за особливостями опосередкування при спричиненні; 2) розмежування складів діянь, що входять в однорідну групу злочинів (мають елементи, що збігаються «об’єкт» або «суб’єкт»), коли в одному складі злочину ознака «причиновий зв’язок» наявна, а в іншому — відсутня; 3) розмежування складів, коли нормативна характеристика одного діяння передбачає існування опосередковуючої спричинення «ланки», а для іншого діяння така характеристика відсутня»[872].

Прикладом першої ситуації, тобто різниці в особливостях опосередкування, В.О. Беньківський вважає причиновий зв’язок у складах умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК України) та доведення до самогубства (ст. 120 КК України). Проте, відмінність між наведеними складами злочинів, як переконливо доведено у кримінально-правовій літературі, полягає у наслідках злочину. В умисному вбивстві — це смерть іншої людини, у доведенні до самогубства — самогубство іншої людини[873]. А суть причинового зв’язку між діянням і його наслідками в обох складах злочинів однакова.