Olya_#1
- Автор: Худенко Володимир
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Olya_#1». Краткое содержание книги:
Гострий сюжет, яскраві постаті героїв та їхні карколомні пригоди, калейдоскопічне тло створеного автором феєричного світу — то все лише засіб, щоб замислитись над сьогоднішнім буттям.
Цю групу також вишикували попід огорожею, та ж раптом молода розпатлана дівчина (її комбінезон ледь тримався купи) пронизливо верескнула «Ні!» і побігла в бік Кендриної шеренги — просто на Кендру… Один невисокий «жук» у непрозорому шоломі рвонувся за обірваною дівчиною і на бігу різко махнув правицею…
Обірвана дівчина од того помаху злетіла в повітря і вдарилася всім тілом об огорожу периметру, впала… Тепер вона лежала і глухо стогнала зовсім неподалік від Кендри, а «жук» неспішно наближався до неї. Непрозорий шолом раптом роз’їхався на його голові, і Кендра вгледіла застигле, незворушне лице «жука» — це була молода русява дівчина з кумедною ямочкою на підборідді. Вона із силою підгилила ногою лежачу (та застогнала ще дужче) і немовби націлила їй у голову кулак із громіздким набалдашником на зап’ясті…
Далі Кендра не побачила, що було (тато відвернув її голову до себе), а лише почула дивний тягучий звук… Таке якесь пронизливе «пюуу!»…
А над їхньою шеренгою між тим уже знижувався інший «кажан», він так само розчепірив вугільне воло, і з нього вийшло кілька людей. Двоє з них були «жуки», вони йшли позаду, а от попереду них крокували ще двоє в майже однакових чорних мундирах. Чоловік та жінка. Чоловік був смаглявий і чорноволосий, ледь кучерявий, вилицюватий, високий та міцний… але Кендра дивилась не стільки на нього, скільки на жінку.
На те були причини — по-перше, жінка була АБСОЛЮТНО сивою. І все б нічого, якби вона була, скажімо, в літах, але в тому ж і річ, що була вона МОЛОДА. І при цьому АБСОЛЮТНО сива… Вона мала непримітний чорний мундир, що складався з вільних, ледь обвислих над щиколотками брюк та вільної ж простенької куртки. На куртці, здавалось, не було ніяких позначок, окрім кількох біластих смужок на плечах та оцих-от малюнків на правому передпліччі… Оті малюнки вразили Кендру, либонь, не менше, ніж рання сивина. Чорнявий дужий чоловік мав на правому плечі лише невелику тьмяну п’ятикутну червону зірочку, а от у жінки така зірка була величезною та яскравою, а окрім цього, над зіркою, розчепіривши крила, нависав ТРИГОЛОВИЙ золотий орел, що аж мигтів у вечірніх променях. А ще і у чоловіка, і у жінки з-під розстебнутих комірів чорних курток виглядали смугасті груди — проте не синьо, а ЧОРНО-білі…
Коли вони трохи наблизились до непорушної шеренги, Кендра роздивилася лице сивоволосої. Воно здалося їй не просто молодим, а геть юним… Можливо, на контрасті з сивиною, а можливо, через ластовиння. Так, рябим юнацьким ластовинням були всипані щоки та перенісся сивоволосої, і воно якось геть не личило до тої АБСОЛЮТНОЇ сивини… Посріблені пасма були заплетені в не надто охайний, розтріпаний пучок, і сивий чубчик тріпався на вітрі, спадав на незвичні розкосі очиці з товстими складками над повіками…
Геть усе в цій жінці було незвичним!.. Задивившись на неї, Кендра навіть забула весь переляк їхнього з татом полонення, всі подальші післяобідні пригоди, забула про палаюче містечко за її спиною, кажанові зграї в скривавлених хмарах, неясні зірниці в тугих небесах… Вона забула про все на світі і лише позирала здивовано на цю незвичайну жінку.
І була одна річ, одна деталь у цій жінці, котрої Кендра не осягала, а лише відчувала, але та деталь була вирішальною — та деталь ключовим чином вирізняла цю жінку із «жучих» зграй, одрізняла од чоловіка зліва від неї…
Це була її хода.
Хода і постава.
Ця жінка була худенька і невисока, якась така вся мініатюрна… І рухалась якось геть інакше. Це було невловиме — вона виструнчувалась, як і всі вони, але стрункість та була не кам’яною, як у всіх них, а якоюсь живою, навіть… красивою? А її хода?.. І «жуки», і цей чоловік, ідучи, немовби лупили нещасну землю і перекриття доріжок своїми важкими черевиками, а сивоволоса в таких самих черевиках немовби пурхала, летіла над землею, як невагома — кожен її рух був не просто вивірений, а якийсь акуратний, делікатний, ТОНКИЙ…