Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Olya_#1 - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Olya_#1

Электронная книга - «Olya_#1». Краткое содержание книги:

У новому романі, першому в майбутній серії творів, автор розмірковує над багатьма проблемами, важливість і хвороботворність яких сьогодні тільки починає усвідомлювати людство: людина і корпорації-гіганти, людина і реклама, людина і віртуальна дійсність. Дія твору відбувається у віддаленому майбутньому, коли технології вже дійшли такого рівня, що енергоресурси поповнюються за рахунок віддалених зірок, планети можуть бути пристосовані до потреб землян, людина вільно обирає параметри свого тіла і навіть може стати безсмертною… Але чи всі земляни щасливі від того? Чи лише обрані? Чи вирішені в тому осяйному майбутньому проблеми нашого 21-го століття: людина і війна, людина і жадоба наживи, людина і природа? Чи позбавилась людина, вдосконалюючись, від заздрості, ревності, підступності, жорстокості? А кохання? Невже воно перетворилося на яскраве миготіння реклами? Чи може, воно, як і тисячоліття до того, рятує, надихає, ушляхетнює думки і вчинки?
Гострий сюжет, яскраві постаті героїв та їхні карколомні пригоди, калейдоскопічне тло створеного автором феєричного світу — то все лише засіб, щоб замислитись над сьогоднішнім буттям.
1 ... 165 166 167 168 169 170 171 172 173 ... 178
Перейти на страницу:

Геть нагі хлопці та дівчата теревенили на лавках, проходжувались по буйнотравому лугу, плескались в зеленуватій воді купалень, пірнали та виринали з тої води, збирались у зграйки, бризкались, обіймались, цілувались… Гамір над тими купальнями стояв ще й який — сміх, викрики, верески, теревені, зітхання, стогін…

Оля знов без усілякої потреби прокашлялась і зійшла врешті зі сходів у густу траву. Її провожатий підбіг до одної з купалень і, запопадливо ставши на одне коліно, подав руку одній із дівчат — пишногрудій золотоволосій красуні з такою ж, як і в нього, бронзовою засмагою. Вона ліниво подала йому свою тонку правицю, і хлопчина лагідно та обережно витяг дівчину з зеленуватої води — опустив стрункими ніжками на білосніжний мармур, а сам тут же шубовснув у зеленувату воду всім своїм ідеальним тілом.

Одначе золотоволоса не лишилася сама — звідкись уже взялися ще дві нагі дівиці, такі самі засмаглі, стрункі та пишногруді, вони піднесли якесь величезне ворсянисте полотенце і, шанобливо поклонившись золотоволосій, почали турботливо обтирати її наготу. Золотоволоса в цей час стояла, розслаблено відкинувши назад голову та вельми артистично зігнувши праву ніжку в коліні — очі її були приплющені, але не стільки солодкаво, скільки якось апатично. За тим одна з дівиць-прислужниць хуткими пасами заплела довжелезні червлені пасма в акуратну і досить складну за дизайном зачіску, а друга одягла на золотоволоску щось подібне до напівпрозорого хітона ніжно-карамельного кольору. Хітон той був накинутий лиш на одне плече і спадав униз, залишаючи відкритою і половину грудей, і бронзовий торс аж по саме випукле округле стегно…

Прислужниці шанобливо відійшли від золотоволосої й тут же пірнули у воду, прилащившись там до довговолосого хлопчини, а золотоволоса ступила босими ногами в різнотрав’я — рушила в бік Олі впевненим розкутим кроком, так само примружуючи очі. Окрім накинутого на одне плече напівпрозорого хітона та стильної зачіски, золотоволоса, здавалось, мало чим відрізнялась від розв’язних оголених дівок навкруг, але Оля вже достеменно знала, хто перед нею. О, так — покрутившись між небожителів не надто й багато, вона, одначе, вже встигла вивчити і цей розкутий крок, і цю самовпевнену поставу, і цей презирливий погляд з-під опущених вій…

Рудоволоса розплющила очі і зиркнула в Олині якимось липким, маслянистим поглядом. І Оля вгледіла нарешті колір її райдужок. Він був ніжно-рожевий.

Вона заледве стримала себе, аби не закричати скажено на всю оцю пасторальну середземноморську рівнину:

«Попався, сучий ти сину, попався, довбаний вилупок, попався, попався, попався, попався, попавсяаааааааааааааааа!!!!!!!!!..»

20.

— Міс Сальваторе, мене звати Ольга Рушді, — мовила вона, коли небожителька підійшла ближче. — Я офіцер-кібернетик патрульного судна, що прибуло вам на допомогу, і містер Янсон повідомив мені про ті дрібні неполадки, що сталися днями. Якщо ваша ласка, мені б хотілося вас оглянути — запевняю, що це не завдасть вам ніяких незручностей і не триватиме надто довго…

Золотоволоса спинилась перед нею і оглянула її всю, немов обмацала — Олю аж покривило…

Тоді їхні погляди знов зійшлися — рожеві райдужки маслянисто зблиснули.

— Пізнаю цей погляд… — тягуче простогнала небожителька. — Пізнаю. Ти зі смертних, так, лялечко? Зі смертних… — вона розніжено зітхнула. — Обожнюю таких, ви найсолодші, — вона тягуче покривилась. — І завше пізнаю скрізь.

«Нічорта ти не пізнаєш, — гидливо подумала Оля, — либонь, уже набила рамси по своїх каналах?..»

А вголос сказала:

— Міс Сальваторе, я б із задоволенням повіла вам подробиці своєї біографії, але давайте якось іншим разом — коли усунемо ваші дрібні неполадки, добре? Дозвольте мені вас оглянути.

І навіть видавила з себе ввічливу посмішку.

— Оглянути? — здивовано повела бровою небожителька. — Хочеш?..

І вона ліниво скинула з плеча лямку напівпрозорого хітона, той повільно поповз униз із її юного сімдесятилітнього тіла…

1 ... 165 166 167 168 169 170 171 172 173 ... 178
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)