Ежені Гранде. Селяни

— Ти цього домігся, синку? — сказав Рігу, який кілька днів тому подав Сібіле думку про ці утиски, рекомендувавши порадити їх генералові.— Тепер ми його тримаємо, він загинув; але недосить тримати його за один кінець мотузки, треба обв'язати його з усіх боків, наче пачку тютюну! Відсунь засувки, синку; скажи дружині дати мені каву та лікер, а Жанові звели запрягати. Я поїду в Суланж. До вечора! Здоровий був, Водуайє,— сказав колишній мер, побачивши колишнього польового сторожа. — Ну, що там такого?

Водуайє розповів про все, що діялося в шинку, і спитав думки Рігу про законність розпоряджень, задуманих генералом.

— Право в нього на це є,— рішуче заявив Рігу. — Пан у нас суворий; абат Бросет — пройдисвіт; ваш кюре підказує генералові усі ці заходи, бо ви не ходите в церкву, нечестивці ви! А я от ходжу! Бог же існує!.. Ви стерпите все, Оббивальник завжди буде мати гору.

— Гаразд, а збирати колоски ми будемо!.. — сказав Водуайє з рішучістю, характерною для бургундців.

— Без посвідок про бідність? — спитав лихвар — Кажуть, що він поїхав у префектуру по військо, щоб привести вас у покору…

— Ми будемо збирати колоски, як і раніше, — повторив Водуайє.

— Збирайте!.. Пан Саркюс розсудить, чи правильно ви робите, — сказав лихвар з таким виразом, ніби обіцяв збирачам колосків покровительство мирового суду.

— Ми будемо збирати колоски, і сила за нами!.. Або Бургундія вже більш не буде Бургундією! — сказав Водуайє.— Коли в жандармів шаблюки, то в нас — коси, і ми побачимо!

О-пів на п'яту широка зелена брама колишнього церковного будинку розчинилася на своїх завісах і гнідий кінь на повідку в Жана завернув на майдан. Пані Рігу і Анет, вийшовши за хвіртку, дивилися на маленький, пофарбований у зелений колір плетений візок з шкіряним верхом, де на м'яких подушках сидів хазяїн.

— Не запізнюйтесь же, — сказала Анет, трохи накопиливши губки.

Усі жителі села, що вже знали про грізні накази, які готував мер, побачивши, як їхав Рігу, виходили за поріг або чекали на головній вулиці, вважаючи, що він їде в Суланж захищати їх.

— Ну що ж, мадам Курткюїс, наш колишній мер, мабуть, поїхав нас захищати, — сказала стара праля, дуже зацікавлена у питанні про лісові порубки, бо чоловік її продавав хмиз, накрадений у Суланжі.

— Господи боже мій! Серце в нього обливається кров'ю при вигляді, що в нас коїться; йому ж це так само тяжко, як і іншим, — відповіла бідна жінка, яка тремтіла від одного імені свого кредитора, але зі страху вихваляла його.

— Ах, що й казати, негаразд вже з ним зробили! Доброго дня, пане Рігу, — сказала праля, якій Рігу вклонився, як і своїй боржниці.

Коли лихвар переїхав Туну, через яку перебиралися вбрід в усяку пору року, Тонсар, вийшовши із свого шинку, сказав Рігу на кантональному тракті:

— Ну, як, дядьку Рігу, Оббивальник, мабуть, хоче обернути нас на своїх собак?