Василь Стус: життя як творчість
- Автор: Стус Дмитро Васильович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-029-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
Мені боляче, що звинувачення вдалося до такої аргументації моєї вини.
Мені боляче, що суд не вислухав жодного свідка оборони — із людей, які мене знають багатьма роками.
Правда, мені було запропоновано таких свідків назвати, але я вважав за неетичне для себе це робити, будучи певен, що це має входити в безпосередні функції самого суду, що це має бути обов'язковим при кожному безсторонньому судовому розгляді.
Звинуватити людину, здається, легше, аніж зрозуміти її, побачити, що її неправота, її гнів і різкість, її помилки і хиби йшли від бажання прислужитися народові, країні, соціалізмові, високим ленінським ідеалам. Звинуватити, здається, легше, аніж зрозуміти, що ці помилки якраз і свідчать про те, що ідеали комуністичного суспільства є для мене святі, а тому я й вимагав од тієї чи іншої практики цієї святости. Звинуватити, здається, легше, аніж зрозуміти, що ці помилки йшли від невміння розібратися в тих чи інших складних обставинах нашої дійсности, в складній літературній обстановці, яка мене обходила передусім.
Вся суть у тому, як кваліфікувати ту чи іншу критику окремих негативних явищ нашого минулого чи сучасного, як ставитися до бажання людини зробити так, щоб поменше у нас було тих чи інших завад на нашій ясній дорозі.
Усе вищенаписане я вважав за потрібне викласти перед Вами, але не з метою виправдати свої помилки і ствердити їх, а з метою іншою: аби Ви бодай задумалися над тим, що й досі буває так, коли окремі способи доведення вини злочинця не є абсолютно сумлінними і безсторонніми. Просто мій маленький досвід дає деяку змогу проілюструвати ті чи інші хиби судочинства, які добре було б усунути, аби на лаву підсудних не потрапляли вигадані злочинці, аби звинувачені люди не мучилися над нерозв'язним питанням: і як це мені можна закидати такі наміри? І як це можна так витлумачувати мої дії.
Їй-богу, добре було б усунути ті чи інші вади судочинства — ще й тому, аби не давати нашим ворогам зайвого приводу для їхнього оскаженілого гавкоту із зарубіжних собачих буд.
Тепер я говоритиму з персонального приводу. Я не націоналіст. Я ніколи не стояв і ніколи не стоятиму на антирадянських позиціях, бо це неможливо для мене, бо це було б абсолютно протилежне моїм переконанням. І як би не склалася моя подальша доля, але я твердо знаю, що наш суспільний лад — це мій лад, який я вважаю за найсправедливіший у світі, а тому з болем говорив про ті чи інші вади і хиби як такі, що ображали в мені священне почуття нашої, радянської справедливости.
І так воно є. І так воно було. І так воно буде.
Я не вважаю, що я завинив перед законом. Але суд визнав мене за особливо небезпечного державного злочинця. Я волів би вмерти, аби не чути цих звинувачень, які для мене нестерпні, які мені здаються абсолютно несправедливі по відношенню до мене і мого світогляду.
Водночас я розумію, що ті чи інші мої вчинки об'єктивно виявилися шкідливі. Я це усвідомив і засудив ці вчинки. І знаю, що цього більше не буде.
Уже це 8-місячне ув'язнення навіки відбило в мені бажання торкатися складних соціальних проблем, які я можу сприймати лише емоційно, але чию логіку і закономірність я збагнути не завжди можу.
Я поет суб'єктивно-психологічного плану і цієї проблематики мені вистачить на все моє життя.
Прошу зважити на це.
Прошу зважити, що в мене дуже старі батьки (мати — 1902, батько — 1891 р. народження) і моє засудження окошиться на них смертельно.
Прошу зважити, що в мене хвора на туберкульоз дружина, а мій син чекає операції на серці.
Прошу зважити на те, що всі 8 місяців я жив на порошках як хронічно хворий на виразку шлунку.
Прошу зважити на те, що я добра людина, а не зла, що я не належу до фанатиків, що я завжди прагну зрозуміти, а не стояти на своїх помилках, що я, прагнучи істини, радо її приймаю, а не перечу їй, коли мені відкривають її навіть мої несправедливі судді.
Прошу зважити на те, що я не маю права бути відірваним від літературної роботи, оскільки народився для неї, оскільки повинен віддати народові, країні все те, що мушу віддати — як поет, як критик, як перекладач, як майбутній прозаїк. Бо зробив я мало, нестерпно мало — з того, що міг би зробити за більш сприятливих для своєї творчости умов.