Твори в двох томах. Том 2
- Автор: Твен Марк
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Твори в двох томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Дружина його сиділа похмура, поринувши в глибоку задуму, і не помітила, як лишилася сама. Час од часу вона бурмотіла:
— Не введи нас у спок… але ж ми — такі бідні, такі бідні! Не введи нас у… Ох, кому б це зашкодило? Та ніхто й не довідається… Введи нас у…
Голос її затих. Потім вона звела погляд угору й промовила — перелякано і водночас радісно:
— Пішов! Господи, може, вже пізно? Пізно… А може, й ні — може, ще є час? — І встала з місця, схвильовано то стискуючи, то розтулюючи кулаки. Легкий дрож перебіг по її тілу, і з пересохлого горла вирвалось: — Господи прости! Страшно думати про таке… Але… боже мій, як дивно створена людина… як дивно!..
Вона прикрутила гніт, підкралася до мішка, стала навколішки і обмацала його ребристі боки, любовно проводячи по них долонями. Жадібний вогник спалахнув у старечих очах. На якийсь час вона забувала, що з нею діється, потім, отямившись, белькотіла:
— Треба було почекати… хоч кілька хвилин! Навіщо було так поспішати?
Тим часом Кокс уже повернувся з редакції додому й розповів дружині про цю дивну історію. Обоє нетерпляче заходилися обмірковувати її і вирішили, що в усьому місті тільки небіжчик Гудсон міг подати стражденному незнайомцеві таку щедру милостиню — двадцять доларів. Запала мовчанка, чоловік і жінка замислитись. Поступово в їхні душі закрадався неспокій. Нарешті жінка заговорила, ніби сама до себе:
— Ніхто не знає про цю таємницю, крім Річардсів… та нас… Ніхто.
Стрепенувшись, чоловік допитливо глянув на раптово зблідлу дружину. Потім нерішуче підвівся, крадькома зиркнув на свій капелюх і знову на дружину, — в очах його світилося питання. Місіс Кокс судомно ковтнула, піднесла руку до горла й замість відповіді тільки кивнула головою. Ще мить — і вона лишилася сама й знову почала щось тихо бурмотіти.
А Річардс і Кокс з протилежних кінців міста бігли безлюдними вулицями назустріч один одному. Захекані, вони зіткнулися біля сходів, що вели до редакції, і в тьмяному світлі ліхтаря кожен прочитав, що було написано на обличчі в другого. Кокс прошепотів:
— Крім нас, ніхто про це не знає?
У відповідь також почувся шепіт:
— Ніхто. Даю вам слово, жодна душа!
— Коли ще не пізно, то…
Вони кинулися вгору сходами, але в ту ж хвилину з’явився хлопчик-розсильний, і Кокс гукнув його:
— Джонні, це ти?
— Так, сер.
— Не відсилай ранкової пошти… і денної теж. Почекай, доки я не скажу.
— Все вже відіслано, сер.
— Відіслано?
В його тоні чулося невимовне розчарування.
— Так, сер. Від сьогодні поїзди на Брікстон і далі ходять за новим розкладом, сер. Довелося відіслати газети на двадцять хвилин раніше. Я ледве встиг. Ще дві хвилини — і…
Не дослухавши, Річардс із Коксом обернулися й повільно побрели геть. Хвилин десять вони йшли мовчки, а тоді Кокс роздратовано промовив:
— Ніяк не збагну, чому ви так поспішили?
Річардс пригнічено відповів:
— Справді, даремно, але, знаєте, мені якось не спало тоді на думку, а потім було вже пізно… Зате іншим разом…
— К бісу ваше «іншим разом!» Такого й за тисячоліття більше не трапиться!
Друзі розійшлися, навіть не сказавши «на добраніч», і попленталися додому ходою людей, яким завдано смертельного удару. Жінки кинулися їм назустріч з нетерплячим: «Ну, що?», прочитали відповідь у їхніх очах і сумно похнюпили голови, не чекаючи пояснень.
В обох родинах почалася сварка, і досить запальна, а це вже було щось нове: і те, й друге подружжя сварилися й раніше, але не так гаряче й не так запально. Сьогодні аргументи суперників слово в слово повторювалися в обох домах. Місіс Річардс казала:
— Якби ти зачекав хоч хвилинку, Едварде! Подумав би, що робиш. Але ні, треба було бігти до редакції і роздзвонювати на весь світ!
— У листі було сказано: «Розшукати через газету».
— Ну, то й що? Хіба там не було сказано: «Коли хочете, зробіть це все приватно?» Отак! Чи, може, ні?
— Воно й справді. Але коли я подумав, який здійметься галас і яка то честь для Гедліберга, що іноземець так на нього звірився…