Твори в двох томах. Том 2
- Автор: Твен Марк
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Твори в двох томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Та от якось Гедлібергові не пощастило; він образив одного проїжджого, можливо, навіть не здогадуючись про те і напевне не жалкуючи про вчинене, бо Гедліберг був сам собі голова, і його зовсім не обходили ні заїжджі люди, ні їхня думка про нього. Проте цього разу не завадило б зробити виняток, бо вдача у того проїжджого була зла і мстива. Цілий рік по тому він десь мандрував, але образи не забув і кожної вільної хвилини думав, як одплатити своїм кривдникам. Багато планів народжувалось у нього в голові, і всі вони були непогані. Бракувало їм тільки одного — розмаху. Найскромніший з них міг би погубити десятки людей, але месник намагався придумати план, який охопив би весь Гедліберг, щоб ніхто з його жителів не уникнув кари. І ось нарешті прийшла йому в голову блискуча думка. Все його єство запалало зловтіхою, а мозок зразу ж запрацював, складаючи підступний план. «Так, — думав він, — отак я й зроблю: я спокушу все місто!»
Через півроку цей чоловік з’явився в Гедліберзі. О десятій годині вечора він під’їхав візком до будинку старого касира, що служив у місцевому банку, вийняв із візка мішок, завдав собі на плечі, пройшов, заточуючись, двором і постукав у двері. У відповідь почувся жіночий голос: «Заходьте!» Чоловік зайшов і поставив мішок біля грубки у вітальні і чемно звернувся до літньої жінки, що читала при лампі газету «Місіонерський вісник».
— Сидіть, будь ласка, пані. Я вас не турбуватиму. Отак… Тепер він у цілковитій безпеці, ніхто й не помітить. Я хотів би поговорити з вашим чоловіком, пані.
— Він поїхав до Брікстона і, можливо, не повернеться до ранку.
— Ну що ж, не біда. Я просто хотів залишити йому цей мішок, пані, щоб він передав його законному власникові, коли того розшукають. Я не тутешній, ваш чоловік мене не знає. Я заїхав до Гедліберга тільки для того, щоб виконати обов’язок, що вже давно не дає мені спокою. Тепер діло зроблено, і я поїду звідси вдоволений і навіть гордий, а ви мене більше ніколи не побачите. Разом з мішком я залишаю листа, з якого ви все зрозумієте. На добраніч, пані!
Таємничий незнайомець налякав жінку, і вона зраділа, коли він пішов. Але тут у ній прокинулася цікавість. Вона швидко підійшла до мішка і взяла лист. Він починався так:
«Прошу відшукати законного власника через газету або приватно. Обидва способи годяться. В цьому мішку лежать золоті монети загальною вагою сто шістдесят фунтів чотири унції…»
— Господи боже, а двері ж не замкнено!
Місіс Річардс, уся тремтячи, кинулася до дверей, замкнула їх, спустила штори на вікнах і стала посеред кімнати, з острахом та тривогою думаючи, як уберегти себе й гроші від небезпеки. Вона прислу?халася, чи не лізуть грабіжники, а потім, скоряючись цікавості, знову підійшла до лампи й дочитала листа до кінця:
Я іноземець. Незабаром я повернусь на батьківщину й залишуся там назавжди. Мені хочеться віддячити вашій країні за все, що вона мені дала, поки я жив під захистом американського прапора. А одному з її громадян — мешканцю міста Гедліберга — я особливо вдячний за те велике добро, яке він зробив для мене років два тому. Власне, він зробив його двічі. Зараз я все поясню.
Я був картярем. Підкреслюю — був. Я програвся вщент і, опинившись у вашому місті вночі голодний, без цента в кишені, попросив милостині — в темряві, бо жебрати завидна мені було соромно. Я не помилився, звернувшись до цього чоловіка. Він дав мені двадцять доларів — інакше кажучи, подарував мені життя. І не тільки життя, а й ціле багатство, бо ці гроші дали мені великий виграш за картярським столом. А його слова, звернені до мене, я пам’ятаю досі. Вони здолали мене, а здолавши, врятували рештки моїх чеснот: з картами покінчено. Я зовсім не знаю свого благодійника, але мені хочеться, щоб його розшукали й передали йому ці гроші. Нехай вчинить з ними, як йому завгодно: роздасть, викине геть, залишить собі. Просто таким способом я хочу висловити йому свою подяку. Якби я міг затриматися у вас, то розшукав би його сам, але гадаю, що його знайдуть і без мене. Гедліберг — чесне, непідкупне місто, і я знаю, що на нього можна сміливо покластися. Особу потрібної мені людини ви встановите з тих слів, з якими вона звернулася до мене. Певен, що вона їх не забула.
План мій такий: коли вас більше влаштовує приватний пошук, воля ваша; передайте зміст цього листа кому визнаєте за потрібне. Коли він відповість: «Так, то був я, і я сказав те-то й те-то», — перевірте його. Розв’яжіть мішок і вийміть звідти запечатаний конверт, де знайдете записку із словами мого доброчинця. Коли ці слова виявляться однаковими з тими, що скаже ваш кандидат, — нічого більше не розпитуючи, віддайте йому гроші, бо це, безперечно, і є та сама людина.