Горить свіча
- Автор: Малик Владимир Кириллович Сыченко
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Горить свіча». Краткое содержание книги:
Зміст роману охоплює невеликий проміжок часу: грудень 1240 р. — літо 1242 р. Історичні події визначають розвиток дії роману, його сюжетно-композиційну структуру. Головним ідейно-композиційним центром твору є зображення героїчної боротьби киян проти загарбників. Вузловими моментами сюжету є перипетії особистих доль історичних осіб та вигаданих героїв: Добрині, тисяцького Дмитра, Янки, Іллі і Маріам, князя Михайла, сотника Жадігера, хана Бачмана. Сюжетні колізії роману досить напружені, з безліччю несподіваних конфліктів. Драматизм сюжету обумовлюється трагічністю долі більшості героїв.
Достовірність, переконливість зображення досягається тим, що послідовність історичних подій — взяття Батиєм Поросся, дев'яностошестиденна облога Києва і його падіння, кривавий шлях до останнього моря через галицько-волинські землі — показано через окремих людей, взятих у співвідношенні з часом і простором.
До самого міста їхали поволі. Поодинокі подорожні у темряві приймали їх за ханський військовий загін і не звертали на нього ніякої уваги.
Але при в'їзді дорогу їм перегородив караул — десяток нукерів.
— Гар-гар! Хто такі?
— Рубайте їх — і вперед! — гукнув Бачман.
В нічній темряві гостро блиснули криві шаблі — хтось охнув, хтось крикнув, хтось упав у дорожню пилюку. Двоє кинулись до хатини-мазанки — підперли зсередини двері. До них не стали добиватися, а вдарили коней — чвалом помчали по безлюдних вулицях заснулого міста.
Біля майдан-хану розділилися. Кожен загін повернув у свій бік.
Хоча ніч була безмісячна, але зорі густо висіялися на голубому небі, і Добриня безпомилково знайшов шлях до пригірка, на якому одиноке бовваніла Доманова юрта. Там зупинилися.
— Жінок і дітей не чіпати — мені потрібен лише господар, — попередив Добриня. — 3 ним я хотів би побалакати наодинці!
Він шарпнув полог юрти і гукнув у темний отвір:
— Домане, виходь!
Зсередини почувся стривожений голос:
— Хто там?
— Виходь — це не надовго! Сім'я хай спить, а ми перекинемося кількома словами!
Доман запідозрив щось лихе. Чи то голос видався йому знайомим, чи серце завіщувало небезпеку, але він раптом схопив шаблю, пропоров гострили лезом задню стінку юрти і вискочив у ніч. На його нещастя, на високому пригірку ніде було сховатися: на тлі зоряного неба яскраво вимальовувалася його темна достать.
— Він там! Він тікає! — скрикнули джигіти.
Добриня кинувся услід за ним. Та тут же почув, як над його вухом щось тонко цьвохнуло. Доман враз спіткнувся, замахав руками і вдав лицем у землю.
Добриня підбіг до нього. Доман лежав непорушно — в його спині стирчала довга монгольська стріла, випущена вправною рукою половця-баримтачі.
— Ах, шкода! — забідкався Добриня. — Вбили ви його, хлопці! А я ж так хотів з ним по душах поговорити!
— То, може, увесь виводок прикінчити?
— Ні, ні, не треба! Чим завинили жінки та діти? Ми своє зробили, а тепер — гайда звідси! — І Добриня скочив на коня. — За мною!
Тим часом Бату-сарай закипів, завирував. Раптовий і нежданий напад баримтачів, що з громом мчали вулицями і зносили голови тим, хто зустрічався на шляху, розбудив усе місто. Пролунали розпачливі крики, спалахнули пожежі, розривалися від гавкоту собаки.
Добриня з товаришами щасливо вибрався з розбурканого міста і помчав у темний нічний степ.
7Бачман прибув у кіш з кількома баримтачами останнім. Вид його був стомлений, заклопотаний. Кинувши поводи коня джурі, він підійшов до гурту.
— Ну, що, браття, загиблих немає?
— Немає. Всі живі й здорові.
— Це добре. Але погано те, що за нами женуться.
— Як? Хто женеться? — стривожилися баримтачі.
— Не знаю, хто женеться. Може, сам Менгу, бо ми попатрали його людей, як хотіли, а може, хтось інший. Та не має значення, хто женеться. Важливо, що за нами йде слідом тисяча, якщо не більше, воїнів. Нас вони не помітили, але йдуть сюди.
— Що ж робити? Їх тисяча, а нас сотня якась.
— Тікати! І негайно!
— Куди?
— На той бік Ітилю — в Чорний ліс.
— Отже, все майно кидати?
— Все кидати! Беріть лише коней, зброю, трохи їжі та пузирі для переправи! Ідіть — збирайтеся!
Всі кинулись до юрт та до коней. Добриня підійшов до Бачмана.
— А як же мені? Як переправити на той бік Янку з дитиною?
Бачман на коротку мить задумався. Потім витяг з кишені срібну пластинку — поклав собі на долоню, простягнув Добрині.
— Іншого часу, може, не буде, — візьми тепер. Це — пайцза. Я відібрав її в одного ханського посланця. Мені тепер вона ні до чого, а тобі з Янкою, може, пригодиться. Хто її має, той знаходиться під ханським захистом. Всі зобов'язані допомагати йому а дорозі — давати притулок, їжу, коней.
Добриня взяв. На пайцзі з одного боку ширяв, розпростерши крила, степовий орел-беркут, а з другого чорніли якісь чужі незнайомі письмена.
— Дякую, Бачмане. Але перш ніж я скористаюся нею, ми з Янкою повинні перебратися на той бік. Я перепливу. А Янка?
Бачман похмуро відповів:
— Там побачимо. Іди — збирайся!
Добриня збирався недовго. Посадив на коня Янку з Дмитриком, собі до сідла приторочив сакви з бастармою та кожухами і підійшов до гурту. Всі вже були в зборі. Бачман стрибнув у сідло.
— Вперед! За мною!
Їхали понад берегом до самого вечора. Коли сонце ось-ось мало заховатися за протилежний берег Ітилю, покритий густим лісом, зупинилися.