Горить свіча

— Ну що ж — поїдемо з вами, — погодився Добриня. — Ти правду мовиш — зараз вирушати не годиться. Та й знемогли ми дуже — і від голоду, і від холоду, і від далекої дороги.

— От і добре, — оживився Бачман. — Тоді ходім до вогню — повечеряємо, переночуємо тут, а завтра, як тільки зійде сонце, рушимо до нашого стану.

Минуло три місяці. Бачманів кіш, що розташувався в густих низинних заростях на березі одного з рукавів Ітилю, жив тихим розміреним життям кочовиків. Занесені до половини снігом гостроверхі юрти стояли на узвишші в один ряд — виходами на південь, до сонця.

З їхніх відкритих шанраків вилися сизі димки, пахло свіжою сорбою. З легких кошар, зроблених нашвидкуруч із жердин та очерету, доносилося ремиґання худоби, кінське іржання та мекання овець. Там поралося кілька баримтачів, призначених Бачманом доглядати тварин, що були спільним багатством коша.

Загін баримтачів спокійно зимував тут зиму. Бо куди ж зараз кинешся? Люті морози, глибокі сніги, а головне — сліди на ньому, що могли привести до коша монгольську кінноту, змушували сидіти на місці, ждати тепла, тим більше, що запасів вистачало, щоб прогодуватися. Окрім того, полювали на звірів та ловили в тиховодних обрічках рибу.

Добриня жив із Янкою в окремій невеликій юрті. Бачман із спільних запасів коша виділив їм і одягу, і кошми, і килимів, і посуду, і пару коней, і корову, і кілька овець, і зброю — шаблю, боздугана, лука зі стрілами та бойову сокиру. Ждучи дитини, Янка більше сиділа в юрті, підтримувала в глиняній кабиці невеличке багаття, варила в казанку м'ясну та рибну юшку, а Добриня заготовляв дрова, доглядав тварин, ставив сильця на птахів та капкани на лисиць та зайців, ловив рибу. Особливо любив він рибалити, бо ще змалку звик до цього заняття на своєму рідному Ірпені.

Одного морозного сонячного дня він разом з Бачманом та Качиром-укуле взяли сокири, підсаки, лозові кошелі і вийшли на широкий зарічок. Тут ще з осені була поставлена очеретяна загата, що тепер вмерзла в лід. Біля неї збиралася риба, щоб подихати свіжим повітрям.

З обох боків загати, що стриміла вгору рівно обрізаними трубочками очерету; просвічувалися крізь тонкий лід в ополонках темна вода.

Бачман узяв до рук сокиру, поплював у долоні.

— Почнемо?

Втрьох вони швидко порубали молодий льодок, підсакою вичерпали дрібні крижинки. І зразу ж ополонка зарябіла, зашумувала: риба пішла до неї густими косяками.

— Тримайте кошелі! — зашипів Добриня, занурюючи в глиб води круглу підсаку. — Сьогодні буде багатий улов!

Багатий улов траплявся часто. Здавалося, Ітиль, ця могутня ріка, якій не було рівних, була переповнена рибою, як небо зірками. Але сьогодні чи то від задухи, чи по якійсь іншій причині її набилося до загати стільки, що Добриня, занурюючи підсаку, відчув під руками живу упругість.