Філософія як історія філософії: Підручник
- Автор: Колектив авторів
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-01-0127-1
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Філософія як історія філософії: Підручник». Краткое содержание книги:
Для студентів вищих навчальних закладів освіти і всіх тих, хто цікавиться філософією та історією філософії.
Релігійний екзистенціалізм, пропонуючи нову методологію пізнання, навпаки, стверджує позитивні цінності, які дають можливість людині відчути себе не тільки повноправним учасником всесвітніх перетворень, але й зрозуміти свою унікальність через надання визначних місць у своєму житті вірі в Бога, любові, надії тощо. Такий підхід наповнює життя людини смислом, смислу набувають всі благородні її устремління.
Але, як можна помітити, тут немає гносеологічної помилки — вірити, надіятися, любити — це природні людські якості (здатності) і саме їх заперечення було б невірним. Зокрема «...надія — це знання потойбіч незнання — але знання, що виключає будь-яку самовпевненість, знання дароване, надане, знання одержане з ласки і аж ніяк не здобуте власними зусиллями»[339]. А також «Любов обертається навкруги певного стану, в якому немає ні мене, ні іншого як такого: інший стає тим, що я називаю «ти» ... Любов, оскільки вона відрізняється від бажання, протилежна йому, підкорює «я» вищій реальності, — тій реальності, яка ближча моїй сутності, ніж я сам, — оскільки розрив напруженості, який пов’язує мене з іншим, з моєї точки зору, заслуговує назви фундаментальної онтологічної данності; і я думаю, — я вже говорив це раніше, — що онтологія позбавиться від схоластичної рутини, тільки коли вона набуде повної свідомості цього абсолютного пріоритету»[340].
Екзистенціалізм Ґ. Марселя вельми специфічний, оскільки тяжіє до есенціалізму. Буття, за Марселем, передбачає таїну і сутність. У той же час, для людини буття відкривається якраз суто екзистенціальним чином. Людина все життя перебуває в екзистенційній ситуації. Це обумовлено специфікою існування, яке не передбачає знання про майбутнє. Всякі прогнози, передбачення можуть бути спростовані подальшим розвитком подій в царині існування, екзистенції. Тому і пізнання не може бути завершеним, систематичним. Марсель заперечує можливість сталої системи знань про реальність, так як вона постійно змінюється в своїй плинності.
Тип пізнання, який властивий людині це — спочатку сприйняття, а потім осмислення сприйнятого. Він не передбачає висування пізнавальних інтуїцій до майбутнього. Але не можна говорити, за Марселем, що в специфіці людської екзистенції в пізнавальному плані присутні лише негативні риси. Скоріше навпаки, оскільки при завершеному пізнанні досягається і символічне завершення життя, так як життя є постійним рухом від незнання до знання. Завершення такого руху означає смерть — метафізичну, якщо фізіологічні процеси продовжуються і фізичну, якщо вони закінчуються.
Отже філософія Марселя є філософією надії. Основною рушійною силою філософування, на думку Марселя, має бути метафізичний неспокій, який і буде спонукати до його висловлювання у філософічному ключі.
Повертаючись до проблеми «іншого» в екзистенціалізмі, слід зазначити, що «інші» для Марселя не є перепоною у здійсненні власної свободи. Навпаки, інші лише стимулюють її як і ставлення до Бога, яке забезпечує положення людини в центрі Всесвіту. «Інші» спонукають людину до саморозкриття себе перед ними. Це стосується і феномену надії: «...Надія може існувати тільки на рівні ми — або на рівні агапе (приязні), якщо висловитись інакше — тобто вона неможлива у випадку самітного я, котре завжди орієнтується на досягнення своєї індивідуальної мети; це також означає, що не годиться змішувати надію з амбіцією, бо вони належать до різних духовних вимірів»[341]. В такому разі вже не може існувати ставлення до іншого в ракурсі використання.
Так зароджується потреба піднести міжлюдські стосунки на вищий щабель взаємодії. Починає переважати прагнення здійснювати, матеріалізувати намагання «бути», але не підкоритися прагненню «мати». Найбільш яскравим прикладом володіння є власність. Власність поглинає людину, поглинає людське буття, відбирає у людини свободу, людина у відношеннях власності належить їй, знаходиться у неї в розпорядженні, підкорюється нею. Власність обтяжує дії людини.
У відношенні «бути» саме і постає свобода, вільне відношення до світу і в той же час з свободою співприсутня відповідальність. В комплексі всі ці феномени народжують справжню особистість. «Особистість», яка знаходиться під впливом «мати», використовуючи іншого як знаряддя, потрапляє в полон принизливого існування.
У філософії Марселя присутнє прагнення знайти вихід за межі системи «володіння», яка є домінуючою у сучасному світі:
339
Марсель Г. HOMO VIATOR / Пер. В. Й. Шовкуна. – К.: Видавничій дім «КМ Academia», університетське видавництво «Пульсари», 1999, с. 14.
340
Марсель Г. Быть и иметь. – Новочеркасск: САГУНА. – 1994, с. 146.
341
Марсель Г. HOMO VIATOR / Пер. В. Й. Шовкуна. – К.: Видавничій дім «КМ Academia», університетське видавництво «Пульсари», 1999, с. 14.