Філософія як історія філософії: Підручник

Віруюча людина автоматично сповідує інші від буденних, високі цінності. Віра, надія, любов, самопожертва — данності, що складають духовно-практичну основу конкретної онтології. Терпіння та смирення, зосередженість, служіння, що запобігає можливості самогубства, мучеництво та самопожертва віруючого — ось виразні моральні орієнтири у філософії Ґ. Марселя.

Екзистенціалізм Ґ. Марселя, завдяки його релігійному спрямуванню, виразно відрізняється від атеїстичного екзистенціалізму, одним з головних представників якого є Ж.-П. Сартр.

Так, Сартр, скоріше за все, є саме виразником духу своєї епохи. В розумінні ним філософських проблем переважає індивідуалізм, притаманний західному суспільству його часів. Відокремлення у суспільстві людей одне від одного відбувається у двадцятому столітті на тлі «переоцінки всіх цінностей». Стає загальнорозповсюдженим новий підхід до способу самовизначення людини, до визначення нею своїх моральних орієнтирів та цінностей. Тепер людина може обирати особисто те, що вважає за потрібне з цілого «арсеналу», набору переконань, які історично накопичувалися людством протягом всіх попередніх часів.

Таким чином люди з різноманітними, часто протилежними цінностями стають «чужими» одне одному. Стають відсутніми, або принаймні примарними можливості консолідації суспільства зради спільних цілей, ідеалів, цінностей.

У таких умовах несумісності індивідуальних переконань — одна людина стає вже не партнером, але перешкодою у досягненні іншою своєї мети. Отже, і для Сартра в його розумінні свободи досягнення індивідуальної мети наштовхується на перешкоду — «інші».

В атеїстичному екзистенціалізмі інші не тільки утворюють певні перешкоди в намаганні здійснювати свободу і несуть переважно негаразди, але сама наявність та матеріалізація свободи стають абсурдними. Філософія А. Камю, умовно кажучи, починається з твердження про те, що все людське життя — абсурд. Камю та Сартр стверджуючи свої атеїстичні істини кажуть про те, що займають героїчну позицію.

Героїчність її полягає в тому, що вони відмовляються приймати зручні життєві переконання. На їх думку це такі переконання як віра в Бога, в життя після смерті тощо. Такі переконання вважались зручними оскільки вони приносять людям надію, сподівання на те, що не можна жодним чином хоча б приблизно довести, чи переконатись в цьому. Героїчна позиція полягає в тому, щоб прийняти світ таким, яким він є, а не таким, яким ми хотіли б його бачити. Прийняти і не змиритися з цією «істиною», продовжувати життєву боротьбу не зважаючи ні на що.

Але, в залежності від бачення людиною життя, від гносеологічної установки на його певне сприйняття також багато що залежить. І, якщо не мати надії, не любити, не вірити, тоді дійсно світ спустошується під тиском «голого», позбавленого людськості аналізу і постає цілковитим абсурдом. Тому Марсель протистоїть традиції проблематизації ключових для людини питань. Вирішення цих питань шляхом наукоподібного пошуку знищує цілісність дійсного феномену і подає спотворену картину реальності.