Філософія як історія філософії: Підручник

Всі твори Марселя складаються з фрагментарних розмислів, щоденникових записів, нагадують сповідь, яка передає інтимне життя думки — такий характер викладення обумовлений основними принципами його філософії.

Серед кола обговорюваних мислителем питань такі як буття та володіння, втілення, трансцендентне та онтологічне, вірність і зрада, мучеництво і самогубство, свобода і підкорення, любов та бажання, надія та відчай, свідоцтво і доведення, таємниця і проблема тощо. Таку діалектику категорій часто порівнюють з гегелівською, однак у Марселя таке протипокладання набуває специфічного значення, яке характерне саме його самобутній стилістиці філософського викладу матеріалу.

Філософські дилеми розмислів Марселя мали своїм засновком невдоволення класичною філософською традицією, яка часто не замислюючись над суттю явища стверджувала одразу контрапозиції, відмінні від нього, як от наприклад обґрунтоване знання або сприйняте на віру: «...об’єктивний факт або внутрішнє ставлення. ... Я переконаний у тому, що ця дилема випускає суттєве з ...найглибшої метафізичної думки»[336].

Так, думка Марселя скоріше спрямовується на сутність ніж на існування, на есенцію, а не на екзистенцію. Річ в тім, що предметом дослідження стає саме приховане та певним чином знане людиною у бутті — таїна, яка ще має бути осягнена, але не плинність буття, яка таким чином неначе заперечується. Це дає вказівку давати оцінку вченню Марселя як такому, яке відходить від екзистенціалістської проблематики.

Французький філософ намагається подолати так часто розповсюджений у класичній філософській традиції розподіл на два окремі світи всесвіт — на світ об’єкту і суб’єкту; світ людської суб’єктивності та світ об’єктивної реальності. Протиставлення у подібних поняттях в історії філософії як стверджували по-різному, так і намагалися подолати його самобутніми шляхами.

Таке протиставлення починається ще з часів античності, коли існують два світи макрокосмічний та мікрокосмічний. У добу середньовіччя такого розрізнюючого змісту набувають поняття Бог і людина. Ренесансна філософія та філософія Нового Часу намагається прибрати порядпокладеність людини та природи через ствердження єдино наявної людської природи. Класичного протиставлення через німецьку філософію нового часу набуває протиставлення суб’єкта і об’єкта у філософії марксизму.

Марсель, долаючи всі ці розбіжності, наполягає на первинній цілісності, що міститься в таїні, яка самоутверджується як онтологічна повнота, охоплює цілісність людського буття. Але цей погляд не є, як могло б здаватись, абстрактним, навпаки, таке філософське відношення найбільш наближене до суті, до того — як само є суть[337].

Інша ж, протилежна позиція — проблематизації, розчинення проблеми. Проникнення до сутності через докладний розгляд та розмежування в основі своїй має мотиви володіння, панування, жадоби до влади тощо, оскільки таким чином людина здійснює насильство над таїною, а не таїна розкривається перед нами у всій незбагненності її раціонального опису.