Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
Від назви малої батьківщини походять і перші псевдоніми Голоти — Балаш і Балашівський. Псевдонім Голота теж зрозумілий: багатодітна родина страшенно бідувала, батьки, брати й сестри наймитували. Звідки у нього псевдонім Маруся Башличка — одному богу відомо.
Змалку у хлопця проявилося художнє обдарування: він талановито малював і ліпив із глини. Та у дванадцять років його теж віддали в найми. Господарі йому трапилися жорстокі й немилосердні, і Петро вирішив укоротити собі віку, кинувшись під поїзд.
«Розплющив очі, наче від міцного сну. Мене несли на носилках до санітарного вагону. Пахло аптекою.
— Ну, как повреждєніє? — питає хтось когось.
— Нічего. Жить будєт. Ущерб рєбра, лопаток. Ну, отнята рука… Заживьот.
…Мене збило з рейки залізом, що низько висить перед колесом, і так я лежав між рейками, поки не переїхали всі вагони.
— От, каналія… — Я повернув голову набік і побачив, як вусатий чоловік з кокардою на картузі ніс за пальчики мою жовту, жовту руку. Кров з неї капала на жовтий пісок і застигала чорними кружалками.
Я крикнув і знепритомнів».
Без лівої руки він продовжував малювати, ліпити, писав вірші. Його талант помітили багаті меценати і влаштували до Єлисаветградської чоловічої гімназії. Слізна історія про те, як він навчився читати й писати, випасаючи череду, та екстерном складав іспити за середню школу, правдива тільки наполовину.
Під кінець навчання Мельник перейшов у щойно відкриту українську гімназію й одночасно відвідував вечірні технічні курси. Тоді ж таки почав друкуватися в місцевих виданнях під псевдонімом Голота, вступив до комсомолу, працював інструктором, організовував комсомольські осередки в провінції. Як поет незабаром прославився на весь Єлисаветград: «Коли яка редакція одмовляється друкувати, повітком комсомолу пише на віршеві резолюцію: “Нємєдлєнно напєчатать. Стіхотворєніє насквозь пропітано рєволюционним духом. Нєнапєчатаніє свідєтєльствуєт о вашем уклонє от своіх обязанностєй”». Уже 1921 року вийшла перша збірка віршів «Тернистий шлях до волі й освіти», яку видав Єлисаветградський повітком КП(б)У.
Інформацію про те, що у 1921–1923 роках Голота відвідував літературний семінар Валерія Брюсова в Москві, ніщо не підтверджує, хоча єлисаветградські комуністи цілком могли влаштувати йому таке стажування. Натомість він вступає до Спілки селянських письменників «Плуг» заледве не з самого початку її існування, з 1923 року активно друкується у харківській періодиці — спершу пише вірші, а далі й прозу, — зрештою, і сам перебирається до столиці — бачимо його на фото початку 1920-х років поруч із Хвильовим, Йогансеном, Гжицьким.
У 1927 році Голота вступив до рідної серцю комсомольської організації «Молодняк». Порівняно з початківцями у нього був уже солідний доробок: збірки віршів «Степи — заводові» (1925) та оповідань «В дорозі змагань» (1925). Про вірші його Йогансен писав: «Єсть у книжечці спроби дати народнопісенний стрій, спроби слабі, непророблені, але цікаві своєю непосередністю». Голота далі й працював у дешевенькому народнопісенному напрямі — то «Пісня під гармонію» (1928), то «Піонер-частушки» (1930), то «Приповістки» (1930), «Колгоспівські приповістки» (1931) тощо. Прозу писав із життя молоді, сільської, міської, комсомольців, інтелігенції, часто автобіографічну, як-от повісті «Далина» і «Аль-кегаль».
Комсомольські письменники мали з Голотою безліч проблем. У газеті «Комсомолець України» регулярно з’являлися повідомлення про його пристрасть до алкоголю, письменник навіть двічі сидів у бупрі за п’янство. Відповідні спогади залишилися у Юрія Смолича: «Коли вийшла друком “Фальшива Мельпомена” (року 28 чи 29, либонь?), мене перестрів (у приміщенні, в коридорі “Робітничої газети”) Петро Голота, трохи п’яненький, і, плачучи, почав вихваляти мій роман та признаватися, що він і є персонаж із цього роману, якого роздирають противенства й суперечки з самим собою, словом — наголошував на своїх націоналістичних настроях.
Років десять пізніше (коли масово відбувалися арешти поміж письменників), колись на якомусь вечорі в клубі письменників (вже не в будинку Блакитного, а на Чернишевській, 39) Голота в буфеті, добре підпивши, знову плакав, признаючись мені, що він секретний співробітник ДПУ, з його вказівки арештовано чимало письменників і що він цим катується.