Слідопит, або Суходільне море

— Він упав мертвий обіч мене,— тихим і сумним голосом відповів сержант.— Що й казати, нас усіх покарано за наші помилки.

— Ні, ні, не кажи цього, сержанте; я тебе зовсім не звинувачую! Ніхто ще не досягав у цих експедиціях таких успіхів, як ти зі своїм загоном, і я ніколи в житті не бачив так мистецьки проведеного оточення ворога, як це зробив ти. А як ти зі своїм човном пішов прямо на їхню гаубицю — ні, самому Ланді ще треба повчитися в тебе!

Очі сержанта на мить прояснилися, а на обличчі з’явився навіть вираз гордощів за здобуту військову перемогу, щоправда, не більший, ніж того заслуговувала операція, в якій сержант виконував головну роль.

— Так, це було непогано зроблено, друже мій,— відповів він: — ми штурмом захопили їхній дерев’яний бруствер.

— Це було славно зроблено, сержанте, хоча, коли говорити правду, боюся, що тепер ці кляті волоцюги знову заволоділи своєю гаубицею. Але то нічого, не думай про те, сержанте; намагайся викинути з голови все неприємне, що мало місце в експедиції, і думай тільки про те, що робить тобі честь. Це зараз тобі найбільше потрібне і для тіла, і для душі теж! Якщо ворог знову заволодів гаубицею,— що ж, він тільки повернув собі, що мав, і стати на заваді цьому ми не могли. Проте блокгауз усе-таки й досі наш, і навряд чи вони заволодіють ним — хіба що спалять, скориставшись темрявою. Так от, я з Чингачгуком розлучився миль за десять від острова, бо ми вважаємо за краще не підходити без належної остороги навіть до свого поста. Що потім сталося з Чингачгуком — не скажу; правда, Мейбл каже, ніби бачила його в одній з проток, і я не сумніваюся, що благородний делавар виконує свій обов’язок, хоча його тут поблизу й не видко. Згадаєш мої слова, сержанте: перш ніж усе це скінчиться, ми ще почуємо про його діла, і то неодмінно в найкритичнішу для нас мить. О, Змій таки й справді мудрий і доблесний вождь; нема такого білого, який не позаздрив би його чеснотам, хоча, правду кажучи, рушниця його все-таки б’є не так влучно, як «оленебій». Так от, підпливаючи до острова, я, по-перше, не помітив диму, і це примусило мене відразу насторожитися: адже хто-хто, а я знаю, що солдати п’ятдесят п’ятого не такі вже мети- ковані, щоб палити багаття без диму, скільки б їм не товкмачили, що то небезпечно. Отож я став пильніший, а тут ще наткнувся на того гаданого рибалку, про якого я оце розповів тут Мейбл, і всі їхні пекельні витівки постали переді мною мов на долоні. Що й казати, сержанте, у мене перш за все майнула думка про Мейбл, і, коли я довідався, що вона в блокгаузі, я прийшов сюди, щоб або врятувати її, або вмерти разом з нею.

Батько вдоволено перевів погляд на дочку, а Мейбл, на подив собі, раптом відчула, як у неї завмирає серце від думок про зовсім іншого — і це в той час, коли, здавалося б, усі її помисли мусили бути приковані лише до тяжкого батькового стану. Коли ж батько простяг їй руку, вона ніжно взяла, поцілувала її і, впавши на коліна, заридала так, що, здавалося, її серце от-от не витримає і розірветься.