Слідопит, або Суходільне море

З півгодини в блокгаузі панувала глибока моторошна тиша, тільки вряди-годи шарудіння Слідопитових мокасинів долітало згори та ще інколи стукав приклад об підлогу, коли розвідник перевіряв, як заряджені рушниці та в якому стані їхні запали. Окрім цих звуків у напівмороці блокгауза було чути лише тяжке дихання пораненого. Мейбл до болю хотілося ще побалакати з батьком, якого невдовзі мала втратити навіки, але вона не насмілювалася заговорити, вважаючи, що він спить. Проте Дангем зовсім не спав; він перебував у тому стані, коли білий світ раптом втрачає для людини всі свої приваби, спокуси та свою силу, а невідоме майбутнє постає перед нею в усій своїй загадковості, неосяжності, з усіма своїми одкровеннями.

Як на вояка, він був людиною високоморальною, проте мало коли задумувався над смертю, і якби в цю мить навколо нього клекотів бій, він, можливо, так і помер би в бойовому чаду. А тут, у мертвій тиші майже безлюдного блокгауза, без грому бойовиська та войовничих кличів, які штучно підтримали б високий дух, без п’янких сподівань па перемогу, все раптом постало в своєму звичайному світлі, й він тверезо зважив своє теперішнє становище. В цю мить сержант усе віддав би за душевну розраду, одначе він не знав, у кого її шукати. Він подумав був про Слідопита, проте не довіряв його обізнаності. Подумав про Мейбл, але шукати духовної підмоги в своєї рідної дитини здавалося йому протиприродним. Отоді саме він і відчув усю відповідальність батька перед своєю дитиною і збагнув, що не викопав свого обов’язку, передавши в чужі руки опікування своєю сиріткою. Доки йому в голові роїлися ці думки, Мейбл, яка тривожно ловила кожну зміну в диханні батька, раптом почула обережний стукіт у двері. Гадаючи, що то, певне, Чингачгук, вона підійшла до дверей, зняла два засуви і, тримаючись за третій, запитала, хто там. У відповідь почувся голос дядечка, який благав хутчій впустити його. Мейбл в одну мить повернула засув, і Кеп просунувся усередину. Скоро він переступив поріг, як дівчина знову зачинила двері і взяла їх на засуви, бо практика вже зробила її вправним виконавцем цієї частини своїх обов’язків. Переконавшись, що і він, і Мейбл у повній безпеці, завжди черствий і грубий моряк, довідавшись про безнадійний стан свого шурина, тепер розчулився до сліз. Він пояснив, що йому пощастило вирватися з рук ірокезів тільки завдяки тому, що сторожа, введена в оману, повірила, ніби вони з квартирмейстером п’яні до нестями, тому що перед тим їх донесхочу напували ромом, щоб вони втратили змогу будь-що вдіяти, коли зав’яжеться бій з сержантовим загоном. М’юра він покинув, коли той спав чи прикидався, що спить, а сам, скориставшись шарварком, коли зчинилася стрілянина, втік до берега і, надибавши там Слідопитову пірогу, тільки й встиг за той час прокрастися до блокгауза з добрим наміром забрати Мейбл і рятуватися втечею по воді.