25 портретів на тлі епохи
- Автор: Пидлуцкий Алексей
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6018-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «25 портретів на тлі епохи». Краткое содержание книги:
Насправді королівське походження Рейґана дуже сумнівне. Єдиний аргумент — прадід майбутнього президента носив прізвище О’Ріґан, а таке саме прізвище ще в XVII сторіччі отримала одна з молодших гілок нащадків легендарного короля. Достеменно відомо лише, що прадідусь Майкл був украй убогим ірландським селянином, який у пошуках кращої долі переселився до Англії. А ще «нащадок короля» був напівписьменним — замість Ріґан (Reegan) він написав Рейґан (Reagan) та ще й опустив приставочку О’. Так цей О’Ріґан і всі його нащадки стали Рейґанами. Дід майбутнього президента Джон-Майкл з Англії подався до Америки, де працював на елеваторі у штаті Іллінойс. Тут же народився і батько Рональда.
Джек Рейґан був не просто продавцем. Ця людина ціле життя носилася з ідеєю створення в американській глибинці мережі спеціалізованих магазинів із продажу модельного взуття. Чарівний, веселий та красномовний, він був суперпродавцем — нікому не вдавалося так легко переконувати недовірливих фермерів із Середнього Заходу, що найдорожче модельне взуття, дібране індивідуально для вас, — це те, що відрізняє справжнього американського джентльмена від репаного селюка. Лише одна ідея Джека: він якось придбав для взуттєвого магазину… рентгенівський апарат. Покупцеві робили знімок стопи й добирали взуття відповідно до будови кісток його ноги.
Кілька разів продавець Джек Рейґан піднімався до рівня співвласника взуттєвої крамниці. Щоразу за однією й тією ж схемою: гроші давав компаньйон, який- небудь адвокат, директор школи чи землевласник, якого Рейґан переконав, що цей бізнес — золоте дно, а внесок самого Джека полягав у безпосередньому керівництві магазином. І щоразу такий магазин банкрутував. Можливо, містечка Іллінойсу на початку XX століття ще не доросли до таких «бутіків». Але головна причина невдач полягала в тому, що Джек Рейґан страждав, як кажуть в Америці, на «ірландську хворобу» — був запійним п’яницею. Та ще й, будучи п’яним, неодмінно грав у карти. Майже після кожного чергового запою Джек втрачав свій бізнес або роботу. Відтак у роки дитинства майбутнього президента періоди відносного матеріального добробуту стрімко змінювалися абсолютним безгрошів’ям. До того ж родина була змушена постійно змінювати місце проживання. Тампіко, Чикаґо, Ґейлсберґ, знову Тампіко, Монмут, Діксон — ось перелік міст, які родина Рейґанів змінила за перших 10 років життя Рональда. І лише в Діксоні вони затрималися на довгих 12 років. Саме це містечко Рейґан згодом і вважав своєю малою батьківщиною.
Коли Рональд у семирічному віці пішов до школи, з’ясувалося, що він страшенно короткозорий. До того часу ніхто не здогадався перевірити його зір. «Мені й на думку не спадало, що я короткозорий, — писав Рейґан згодом в автобіографії. — Я просто вважав, що весь світ складається з кольорових плям, які набирають чіткості мірою наближення до них. Я був переконаний, що такими ж були і всі інші люди». Відтоді хлопцеві довелося вдягнути окуляри з товстими скельцями, з тим щоб не знімати їх, здавалося б, ціле життя. Протягом усіх шкільних років окуляри були його прокляттям — по-перше, він був єдиним «очкариком» у класі і його дражнили, по-друге, вони заважали йому займатися спортом, зокрема улюбленим американським футболом. Відтак, закінчивши школу, Рейґан прийняв вольове рішення — викинув окуляри геть і ніколи їх більше не мав. Зайве й казати, що таке рішення створювало для нього величезні професійні та побутові проблеми. Але він стійко тримався свого. Й лише через багато десятиріч, коли в Америці з’явилися контактні лінзи, Рейґан став одним із перших, хто скористався цією новинкою медицини й нарешті розв’язав свої проблеми із зором.
Рональд аж ніяк не був «заученим» відмінником, яким, по ідеї, мав би бути єдиний «очкарик» у класі. Він був радше «міцним середняком» і сам визнавав згодом, що «С» (аналог нашої «трійки») — це його оцінка. Рон уникав читати підручники, втім, як і будь-які інші книжки, свої оцінки отримував за рахунок феноменальної пам’яті — вже тоді міг, прослухавши кілька сторінок тексту, повторити їх без жодної помилки. Головним його заняттям у ті роки був спорт. Голландець Рон, як чомусь прозвали Рейґана, був худорлявим і слабеньким хлопчиком, до того ще й короткозорим. Але він довго й наполегливо «качався» й за кілька років став вправним плавцем і бейсболістом, членом збірних школи з цих видів спорту. Рейґан-юнак мав уже атлетичну фігуру «чоловіка-красеня», яку зберіг завдяки тривалим та інтенсивним щоденним вправам до глибокої старості. У віці 15 років йому вдалося влаштуватися рятувальником на міському пляжі Діксона. Й працював він там щоліта сім років поспіль. При цьому переконаний, можна сказати «ідейний», трієчник відкладав щотижня по 20 доларів на… навчання в коледжі. Рейґан-бо поставив собі за мету здобути вищу освіту.