25 портретів на тлі епохи
- Автор: Пидлуцкий Алексей
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6018-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «25 портретів на тлі епохи». Краткое содержание книги:
Чому ж московські комуністи сприйняли Папу-поляка як таку величезну загрозу, що пішли на ризик організації настільки скандального терористичного акту?
Однією з перших апостольських поїздок Івана Павла II після обрання Папою стала подорож у Польщу 2—10 червня 1979 року. Довгих сім місяців комуністична влада Польщі опиралася цій поїздці, але зрештою все ж була змушена поступитися. Папа тоді тріумфально об’їхав усю країну, і в кожному місті його зустрічали сотні тисяч, а то й мільйони людей. І хоча жоден із каналів польського телебачення не показував ті незліченні натовпи людей через категоричну заборону влади, поляки вперше за десятиріччя відчули себе вільними людьми. «Не бійтеся! Відчиніть, відчиніть двері навстіж Христу!» — закликав Іван Павло II паству в перший же день свого понтифікату. І поляки перестали боятися. Через рік, влітку 1980 року, в Польщі з’явилася перша в усьому комуністичному таборі по-справжньому незалежна профспілка «Солідарність». Незабаром у країні склалося фактичне двовладдя. Загроза комуністичній владі стала абсолютно реальною не лише на батьківщині Папи, а й у всіх інших країнах — сателітах СРСР. Лише запровадження в Польщі у грудні 1981 року військового стану, створення такої собі хунти латиноамериканського взірця дозволило на кілька років відсунути неминучий крах «світової системи соціалізму». А замах на Івана Павла II був спробою фізично усунути духовного лідера та натхненника мирного демократичного руху опору комуністичній владі у Східній Європі. Не вдалося. І у квітні 1990 року, приїхавши до Праги, Іван Павло II зміг проголосити: «Новітню Вавилонську вежу зруйновано». Владі комуністів прийшов кінець.
23 червня 2001 року Іван Павло II, вийшовши з літака в Борисполі, став навколішки і поцілував українську землю. Цей його жест не був унікальним. Ще 1948 року, коли молодий священик Кароль Войтила отримав свою першу парафію у польському Неґовіце і йшов через лани до цього села, ввійшовши у його межі, він схилив коліна і поцілував землю. Так само чинив він, уже ставши Папою, під час кожної пастирської поїздки до кожного міста, до кожної країни. Але попри всю звичність, «неоригінальність» цього вчинку Івана Павла II, Україна, поцілована Папою, стала після його візиту все ж трохи іншою країною. Намагання деяких українських оглядачів надати самій постаті Папи, а також його візитові в Україну якихось містичних (якщо не демонічних) рис, могли викликати лише посмішку, але п’ятиденне перебування Івана Павла II на українській землі, як збільшувальним склом, унаочнило деякі процеси, що відбувалися в соціальному, духовному і політичному житті України, і стало каталізатором для частини з них.
Візит Івана Павла II в Україну, безумовно, не був рядовою подією для нашої країни, але він не став і буденною поїздкою для самого «Папи-мандрівника». Іван Павло II сам надавав цьому паломництву особливого значення. Західні оглядачі порівнювали його з «проривним» візитом на комуністичну Кубу 1998 року.
Після краху СРСР і до поїздки в Україну Папа неодноразово відвідував терени «імперії зла», що розпалася, — він був у всіх трьох країнах Балтії, у Грузії. Проте про паломництво в Україну Папа, за його власними словами, молився багато років. Головною перепоною на шляху папського візиту в Україну була вкрай жорстка позиція з цього питання Російської православної церкви та її української філії — Української православної церкви Московського патріархату. Московська патріархія, яка домоглася, щоб у Росії на законодавчому рівні всі віровизнання було поділено на «чисті» («традиційні») і «нечисті» («нетрадиційні»), звичайно ж, із наданням суттєвих юридичних привілеїв «чистим» конфесіям на чолі із православ’ям, узагалі, м’яко кажучи, обережно ставиться до діалогу з іншими християнськими конфесіями, а з католиками — особливо. Візит же Папи на «периферію» їхньої «канонічної території» — в Україну, без попереднього відвідання Москви, РПЦ узагалі сприйняла як виклик. Протягом багатьох років Іван Павло II відкладав своє паломництво в Україну, намагаючися не «провокувати» Московську патріархію. У Ватикані згоджувалися, щоб візит в Україну відбувся після візиту в Росію. Але Алексій II попередніми умовами цього візиту висував абсолютно неприйнятні для Рима умови — практично повне припинення будь-якої активності католиків на теренах колишнього СРСР (за винятком країн Балтії) і фактичну ліквідацію Української греко-католицької церкви — «повернення» чи не всіх її храмів Московській патріархії, які тá вже один раз була «змушена» прийняти з рук Сталіна 1946 року.