Посмертні записки Піквікського клубу

Містер Лаутен, усміхнувшись, зник, і через хвилинку повернувся, ведучи за собою порядком старшинства спершу Додсона, а потім Фога.

— Ви, певне, знаєте містера Піквіка? — сказав Перкер, пером показуючи в тому напрямку, де сидів цей джентльмен.

— Як поживаєте, містер Піквік? — чемно спитав Додсон.

— Боже мій! містер Піквік ! — скрикнув Фог. — Як ся маєте, сер? Сподіваюсь, здорові? Бачте, я відразу впізнав вас. — І він, сміючись, присунув до себе крісло.

Містер Піквік, відповідаючи на ці привітання, ледве нахилив голову й відійшов до вікна, коли побачив, що Фог витягає з кишені пачку документів.

— Містерові Піквіку нема чого відходити, — зауважив Фог, розв’язуючи червону тасьму на документах і усміхаючись ще приязніше, — він же цілком у курсі справи. Між нами не повинно існувати ніяких секретів. Хе-хе-хе!

— Я думаю. Ха-ха-ха !—підтримав його Додсон. — І партнери зайшлися веселим реготом, як то часто буває з людьми, що чекають одержати гроші.

— Ось ми зараз витрусимо кишеню містера Піквіка, — сказав Фог з властивим йому гумором і розгорнув документи. — Загальна сума витрат визначається цифрою в сто тридцять три фунти шість шилінгів чотири пенси, містер Перкер.

Поки Фог і Перкер перегортали папери та перевіряли розрахунки, Додсон у дуже приязному тоні провадив розмову з містером Піквіком.

— Коли я мав приємність бачити вас востаннє, ви виглядали бадьоріше, містер Піквік, — зауважив він.

— Цілком можливо, сер, — погодився містер Піквік, пронизуючи спритних юристів обуреними поглядами, що не справляли на них ані найменшого враження. — Думаю, ви не помиляєтесь, сер. Останній час я мав багато неприємностей з різними шахраями, сер.

Тут Перкера напав дуже міцний кашель, і він спитав, чи не цікавиться містер Піквік ранішніми газетами. Та газети містера Піквіка не цікавили.

— І то правда, — промовив Додсон. — Адже у Флітській тюрмі вам довелося спіткатися з доволі незвичайним людом. До речі, чи були ви задоволені своєю квартирою, містер Піквік?

— Я мав лише одну кімнату на другому поверсі,— відповів покривджений джентльмен.

— Ну, що ж? На мою думку, то найкраща частина в усьому будинку.

— Найкраща, — буркнув містер Піквік.

Джентльмена палкої й нестриманої вдачі така байдужість і в таких обставинах мусила страшенно дратувати. Містер Піквік стримував себе велетенськими зусиллями. Але коли Перкер підписав чек, а Фог поклав його в кишеню, і переможна усмішка, загравши на його веселому обличчі, відбилась на суворому лиці Додсона, наш герой відчув, як уся кров його скипіла з обурення.

— Тепер я до ваших послуг, містер Додсон, — сказав Фог, ховаючи свою записну книжку й натягаючи рукавички.

— Добре, — підвівся містер Додсон, — готовий і я.

— Дуже радий, — промовив роздобрений чеком Фог, — дуже радий, що мав нагоду познайомитися з містером Піквіком. Сподіваюсь, ви тепер ставитесь до нас краще, ніж було тоді, як ми бачилися з вами вперше.