Василь Стус: життя як творчість
- Автор: Стус Дмитро Васильович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-029-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
У іншому вірші „Марко Безсмертний“ ідеться про те, що людина, такий собі обиватель від партії, із тих, яких, я певен, наступний обмін партійних документів не обмине своєю увагою, справляє 10-літній ювілей своєї смерти. Він п'є горілку і закушує цибулею та кількою в томатному соусі. Яке ж тут зневажання пам'яти В. І. Леніна? Яке ж тут паплюження заходів Комуністичної партії по вшановуванню пам'яти вождя революції? У вірші йдеться про цього міщанина, який теж поспішає на урочистості, коли світ відзначає 100-літній ювілей Володимира Ілліча Леніна. Я писав про те, що і такі міщани, і такі горе-комуністи святкують пам'ять вождя. І тільки про це.
Відмінність юриста від поета в тому, що він допускається факту, сумлінно аналізує його, а не дає свою версію такого, щоб потім судити за таку версію.
У поемі В. Маяковського „Владимир Ильич Ленин“ є відомі рядки:
І далі:
Їй-богу, при бажанні можна закинути поетові таке: „він наклепницьки твердить, що засновник нашої держави нібито „оболган“ „конфетной красотой“, нібито йому „рассияли головою венчик“. У своїй люті він твердить, що це „вождь милостью божьей“, а всенародна любов до вождя доводить його до „ярости“. Він хоче стати „поклонениям и толпам поперек“.
Такі шаржі, повірте мені, мимоволі спадають мені на думку, коли я думаю про ту методу, яку застосувало звинувачення до моєї дискредитації.
Але для чого це робиться — я збагнути не можу.
Зрештою, я ж не фанатик, я не наполягаю на потрібності таких віршів, до речі, досить недолугих і художньо. І коли вони можуть справити на когось згубний вплив, то я беру це до уваги і твердо знаю, що таких віршів більше не писатиму.
Але як мені погодитися з думкою, що це явно антирадянські вірші, до того ж писані з метою підірвати наш суспільний лад?
Коли мої друзі вимагають від мене, щоб я визнав себе зрадником, оскільки лише в такий спосіб я заплямую ворогів і виб'ю з їхніх рук зброю — то на це я пристати не можу. Бо в такий спосіб я образив би і своїх друзів і самого себе.
Як же я можу визнати за правдиве тлумачення вірша „Марко Безсмертний“, коли В. І. Ленін завжди був і завжди буде для мене ідеалом вождя, борця, людини, сина трудящого народу?
ось моя позиція до великого вождя, моя постійна позиція. Але при обшуці такими віршами було поневажено, бо до мене прийшли не з метою пізнати, хто я є, а з метою дискредитувати, показати мене в кривому дзеркалі, щоб я сам жахнувся своєї, вигаданої звинуваченням, подоби.
5. Моя літературна недокінчена стаття „Феномен доби“, присвячена творчості П. Г. Тичини до 1940 року, поцінована як наклепницька. Я визнаю помилковість тих чи інших тверджень, оскільки над нею ще працював (у справі є варіант тексту статті із моїми покресленнями, зробленими на 47 сторінках, але звинувачення не взяло це до уваги).