Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
— Нє, нє. Я не продаю куриво хлопчикам. Ніколи не продавав.
— Розумно, — сказав Едді. — Тверде «ні» чортовому зіллю, і головний санітарний лікар скаже спасибі. Але ж мені ви продасте, правда, сей? Наш дін любить курнути ввечері, розмірковуючи, як допомогти людям, які потрапили в біду.
Дехто з покупців захихотів. Крамниця почала наповнюватися людьми. Тепер вони грали на публіку, але Едді анітрохи не заперечував. Тук проявив себе як козел, але нічого дивного в цьому не було. Бо він і був козлом.
— Ніколи не бачив, щоб хтось так добре танцював комалу, як він! — вигукнув якийсь чоловік, і юрба покупців забурмотіла, погоджуючись.
— Кажу спасибі, — кивнув Едді. — Я перекажу.
— А твоя жінка гарно співає, — докинув другий.
Сюзанна зробила безспідничний реверанс. Скуповуватися вона завершила, відсунувши ще трохи кришку діжки і витягши щипцями чималого огірка. Едді нахилився ближче і сказав:
— Здається, колись я щось настільки ж зелене витяг з носа, але точно не пам'ятаю.
— Дорогенький, не пустуй, — сказала Сюзанна, не перестаючи мило всміхатися.
Едді й Джейк охоче дозволили їй розплатитися, бо для Сюзанни це була втіха. Тук спробував було ошукати їх, рахуючи вартість їхніх гунна, але Едді зрозумів, що то ненавмисне: то була невід'ємна частина уявлень Ебена Тука про роботу (чи, можливо, священне покликання) крамаря. Авжеж, йому вистачало кебети, щоб відчувати свою клієнтуру, бо на той час, коли вони закінчили скуповуватись, він бурчати перестав. Втім, це не завадило йому кинути їхні монети на спеціальний квадратний шмат металу (який, схоже, слугував лише для однієї мети — перевіряти, як вони брязкають), піднести Джейкові гранати до світла й забракувати один з них, хоч, наскільки могли судити Едді, Сюзанна і Джейк, він і виглядав точнісінько так, як його товариші.
— А ви до нас надовго? — спитав він фальшиво-задушевним голосом, коли обмін краму на гроші й інші цінності відбувся. Втім, його погляд був жорстким і сторожким. Едді не мав жодних сумнівів, що ще до вечора кожне їхнє слово дійде до вух Айзенгарта, Оверголсера й решти великих цабе.
— Залежить від того, що ми тут побачимо, — відповів Едді. — А те, що ми побачимо, залежить від того, що народ нам покаже, правда?
— Еге ж, — погодився Тук, вочевидь спантеличений.
У просторій крамниці тепер скупчилися близько п'ятдесяти людей, і всі вони просто витріщалися на гостей. У повітрі витало вибухове збудження. Едді це сподобалося. Він не знав, добре це чи погано, але так, йому дуже подобалося.
— Також залежить від того, що народ хоче, — піддала жару Сюзанна.
— Я тобі скажу, чого вони хтять, чорнушко! — різучим, як уламки скла, голосом сказав Так. — Вони хтять миру, от чого! Хтять, щоб село було на місці по тому, як ви четверо…
Сюзанна вхопила його за великий палець і загнула назад, та так спритно, що помітити це могли хіба що двоє-троє фолькен, які стояли найближче до прилавку, подумав Джейк. Тукове обличчя посіріло, й очі полізли з орбіт.
— Я ще могла б зрозуміти, якби мене так назвав старий маразматик, — сказала вона, — але від тебе я такого не слухатиму. Іще раз назвеш мене чорнушкою, і я вирву тобі язика й підітру ним твою сраку.
— Благаю прощення! — прохрипів Тук. Великими огидними краплями на його щоках виступив піт. — Прощення!
— Гаразд, — сказала Сюзанна і відпустила палець. — А тепер ми трохи посидимо на твоїй веранді, бо цей шопінг так утомлює.
Перед універсальним магазином Тука не було фігур Вартових Променя, як у тій крамниці в Меджисі, про яку розповідав Роланд, але вздовж довгої тераси було розставлено крісла-гойдалки — дві дюжини, не менше. Обабіч ґанкових ходнів, яких загалом було три, стояли на честь сезону опудала. Вийшовши з крамниці, Роландові ка-товариші всілися в три крісла посеред тераси. Задоволений Юк ліг на підлогу між Джейковими ступнями і, затуливши носа лапами, начебто заснув.
Едді тицьнув великим пальцем через плече в бік магазину.
— Шкода, що з нами не було Детти Волкер, щоб вона поцупила щось на згадку в того сучого сина.
— Не думай, що я не відчувала спокуси зробити це від її імені, — запевнила його Сюзанна.
— Сюди йдуть люди, — сказав Джейк. — Думаю, вони хочуть з нами побалакати.
— Звісно, хочуть, — кивнув Едді. — Для того ми тут і сидимо. — Він всміхнувся, і його вродливе обличчя стало ще гарнішим. Тихо, щоб його почули лише Сюзанна і Джейк, він сказав: — Зустрічайте стрільців. Кама-кама-комала, стрілянина з неба впала.