Вовки Кальї. Темна вежа V

— Ану їж кашу, — наказала Залія. — Вона зігріє тебе, коли вивішуватимеш білизну.

— Ма-мо, чому-у-у-у?

Едді піймав Сюзаннин погляд і підморгнув їй. Вона теж підморгнула у відповідь, і він остаточно заспокоївся. Нехай вона вночі трохи погуляла. Опівночі перекусила. Закопала рештки. А ще слід було розібратися з цією її вагітністю. Авжеж. Але зрештою все владнається, Едді в цьому не сумнівався. І в світлі дня думка про те, що Сюзанна може скривдити маленьку дитину, здавалася сміховинною.

— Хайл, Роланде. Джейку. — Едді повернувся до Зали, яка вийшла на ґанок. Вона присіла у реверансі. Роланд зняв капелюха, вітаючись із нею, і знову надів. — Сей, ти виступаєш разом зі своїм чоловіком за бій з Вовками, так?

Вона зітхнула, але погляду не відвела.

— Так, стрільцю.

— Чи ти просиш про поміч і оборону?

Це питання було поставлено без жодної урочистості, мовби то було щось буденне, але серце Едді тьохнуло. Сюзаннина долоня прокралася в його руку, і він стис її. Ось воно, це питання, головне питання, і поставили його не великому фермерові Кальї, не великому скотарю і не великому бізнесменові. Його поставили простій жінці гречкосія з прилизаним і зібраним на потилиці у вузол каштановим волоссям, дружині дрібного фермера, чия шкіра, хоч і темна від природи, потріскалася і загрубіла, чия домашня сукня стала вилинялою й потоншала від частого прання. І нічого неправильного в цьому не було. Навпаки — саме так і слід було вчинити. Бо Едді вже зрозумів, що серце Кальї Брин Стерджис билося у чотирьох дюжинах малих угідь. Нехай Залія Джефордс буде їхньою речницею. Чому, в біса, ні?

— Прошу і кажу спасибі, — просто відповіла вона. — Hex Господь Бог і Людина-Ісус благословлять тебе і твоїх друзів.

Роланд кивнув так, наче між ними відбувалася звичайнісінька розмова.

— Марґарет Айзенгарт показала мені дещо.

— Показала? — Залія злегка всміхнулася. З-за рогу, насилу переставляючи ноги, вийшов Тіан, змучений і спітнілий, хоча була ще лише дев'ята ранку. Через плече в нього був перекинутий зламаний шмат упряжі. Він побажав Роландові та Джейку доброго дня і став коло дружини, обійнявши її за талію.

— Еге ж, і розповіла нам історію Леді Орізи й Сірого Діка.

— Файна історія, — сказала Залія.

— Так, — погодився Роланд. — Леді-сей, коли прийде пора, чи готова ти стати до наших лав зі своєю тарілкою?

У Тіана округлилися очі. Він розтулив рота, та так і закрив. Він дивився на свою дружину, неначе на нього зненацька зійшло велике осяяння.

— Так, — сказала Залія.

Тіан кинув упряж на землю й обійняв дружину. Вона теж міцно обійняла його у відповідь. Потім швидко відсторонилася і знову обернулася до Роланда і його друзів.

Роланд всміхався. Як завжди, коли Едді спостерігав цей феномен, у нього з'явилося мимовільне відчуття ефемерності того, що відбувається.

— Добре. Покажеш Сюзанні, як кидати тарілку?

Залія замислено глянула на Сюзанну.

— А вона хоче навчитися?