Вовки Кальї. Темна вежа V

Джейк поблід, потім почервонів і знову зблід. Він так перелякався, що просто похитав головою, не сказавши ні слова.

«О боги, — подумав Роланд. — Як же я це все ненавиджу. Тхне, як лайном помираючого».

— Так, ти не просив, щоб тебе сюди забирали, — тихо примирливо мовив стрілець. — І я не хотів позбавляти тебе дитинства. Але так уже вийшло, ми тут, а ка стоїть собі збоку та підсміюється. Ми маємо робити так, як воно велить, інакше поплатимося.

Джейк опустив голову і тремтячим голосом пошепки промовив два слова:

— Я знаю.

— Ти вважаєш, що Сюзанні слід усе розповісти, я ж, зі свого боку, не знаю, як учинити. У цьому ділі я втратив свій компас. Коли один знає, а інший — ні, той, хто в невіданні, має схилити голову, а обізнаний повинен узяти відповідальність на себе. Розумієш, Джейку?

— Так, — прошепотів Джейк і торкнувся згорнутою рукою чола.

— Добре. Наразі облишмо це і скажімо спасибі. У тебе великий хист до читання думок.

— Я про це шкодую! — вирвалося в Джейка.

— Нічого не вдієш. Ти можеш прочитати її думки?

— Так. Не те щоб навмисне, я ніколи не копирсаюся ні в її голові, ні в твоїй, але часом я справді торкаюся її думок. До мене доходять якісь уривки пісень, про які вона думає, чи згадки про її квартиру в Нью-Йорку. Вона сумує за домом. А якось вона подумала: «Шкода, що я так і не встигла прочитати той роман Алена Друрі, що прийшов з книжкового клубу». Напевно, Ален Друрі — відомий автор її часу.

— Іншими словами, поверхові речі.

— Так.

— Але ти міг би копнути й глибше.

— Підглядати, як вона роздягається, я б теж міг, але це непристойно, — понуро сказав Джейк.

— За обставин, що склалися, Джейку, це пристойно. Подумай про неї, як про криницю, до якої ти ходиш щодня і опускаєш туди цебро, щоб упевнитися, що вода все ще прозора. Я хочу знати, чи вона змінюється. Особливо я хочу знати, чи вона не планує накивати п'ятами.

— Втекти? — здивовано глянув на нього Джейк. — Куди?

Роланд похитав головою.

— Не знаю. Куди ховається кицька, щоб привести кошенят' У шафу? Забивається під ґанок?

— А що буде, як ми скажемо їй, і та, інша, візьме гору? Що, як Мія накиває п'ятами й забере з собою Сюзанну?

Роланд не відповів. Авжеж, саме такого розвитку подій він і боявся, і Джейк мав досить кебети, щоб це розуміти.

Джейк дивився на нього обурено. Але й покірно водночас.

— Раз на день. Не більше.

— Більше, якщо відчуєш зміни.

— Добре, — сказав Джейк. — Це огидно, але я сам питав тебе дан-дін. Ти переміг.

— Джейку, це не армрестлінг. Не гра.

— Я знаю. — Джейк похитав головою. — Таке відчуття, що ти все повернув проти мене, але нехай.

«Це справді так, я все повернув проти тебе, — подумав Роланд. Краще нікому не знати, яку розгубленість він зараз відчував, як мовчала його інтуїція, що не раз рятувала його з важких ситуацій. — Повернув, але тільки тому, що не мав іншого виходу».

— Поки що ми мовчимо, але розкажемо їй перед тим, як прийдуть Вовки, — підсумував Джейк. — Перед боєм. Така угода?