Філософія як історія філософії: Підручник
- Автор: Колектив авторів
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-01-0127-1
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Філософія як історія філософії: Підручник». Краткое содержание книги:
Для студентів вищих навчальних закладів освіти і всіх тих, хто цікавиться філософією та історією філософії.
У царині методології пізнання Е. Дюркгейм був близький до філософського раціоналізму, тому що вважав, що людському пізнанню, що здійснюється у раціональних формах, під силу аналіз явищ будь-якого роду, чи то будуть феномени матеріального світу, чи феномени соціо-психічного порядку. у цьому плані французький вчений здійснював принципову боротьбу із представниками ідеалістичних та містичних течій, що були особливо популярними у Франції наприкінці ХІХ ст. Заслуговує уваги і той факт, що Дюркгейм робив акцент як на синтезі феноменів соціального та психологічного, так і на їх принциповій роздільності, незмішуваності, нетотожності. Саме він у своїх творах обґрунтував «правомірність» існування соціо-психічного та необхідність їх вивчення силами конкретних дисциплін.
Розробка теоретичних та практичних засад соціології. Велику увагу Е. Дюркгейм приділяв закономірностям функціонування соціології як теоретичної та практичної дисципліни.
Що є соціологією за Е. Дюркгейм? На думку великого мислителя соціологія мусить конституюватися перш за все як наука. Вона має чітке коло функцій. Які ж. функції мусить виконувати соціологія як наука?
Буття та інші характеристики індивіда породжені незалежним від нього суспільством, суспільними стосунками. Ця незалежність і означає багатогранну об’єктивність суспільного буття. народившись, індивід застає вже. готову, незалежну від його свідомості систему соціального буття, яка детермінує його поведінку.
Е. Дюркгейм виділив систему факторів, які чинять вплив на буття індивіда. Це — соціальна норма, перш за все, релігійні вірування та обряди, грошова система, засоби кредиту та інше. Особливу роль Дюркгейм виділив для системи всезагально прийнятих знаків, що виражають думки.
Отже, соціальний факт — це такий атомарний факт, буття якого не залежить від індивіда і наділене примусовою силою. Субстратом таких фактів є суспільство або окрема соціальна група. Е. Дюркгейм виділив такі групи як політичні, релігійні, професійні та ін.
При цьому французький філософ робив акцент на неповторності, неідентичності фактору соціальної реальності фактам індивідуального буття.
Так, наприклад, колективне буття як буття суспільства — це не сума індивідуальних існувань. Колективна свідомість — це не сума індивідуальних буттів. У цьому плані Е. Дюркгейм стає на точку зору досить оригінальну. І колективне буття, і колективна свідомість — це фактори, що мають детермінуючу, регулятивну природу і особливий примус по відношенню до індивіда.
При цьому Е. Дюркгейм відмежовувався від такої точки зору, що феномени колективного буття та свідомості відрізняються за своєю генетичною природою від індивідуальних буттів та свідомостей. Дюркгейм наполягав на тому, що в живому суспільстві не існує нічого більше, ніж буття та свідомості реальних індивідів. Отже коротше кажучи, нічого, окрім живих людей в суспільстві не існує. Просто феномени колективного соціального буття та свідомості якісно відрізняються від феноменів індивідуального буття та свідомості і володіють більшою регулятивною та примусовою силою. При цьому французький філософ все таки впадав у протиріччя із самим собою і дещо гіпостазував феномени колективного — в феноменам індивідуального.
Слід сказати, що в історії філософії можна прослідкувати дві різного роду тенденції. Перша, — це проголошення примату соціального над індивідуальним. Ця тенденція бере свій початок від Платона. І друга тенденція, що проголошує примат індивідуального над соціальним, — це тенденція арістотелізму. Дюркгейм був прихильником розуміння соціальної колективності з позиції платонізму.
При цьому французький філософ правильно зазначав, що одне і теж почуття, наприклад, взяте на рівні індивідуального, володіє меншою «соціальністю» та регулятивністю, ніж взяте на рівні колективного. Скажімо, почуття патріотизму як колективного патріотизму, що пробуджується у народі під час війни чи інтервенції має більшу силу «дії» ніж індивідуальні почуття, і виконує іншого роду регулятивну функцію. У цьому плані, на наш погляд, Е. Дюркгейм був по своєму правий.
Однією із найважливіших проблем свого методу в соціології Дюркгейм вважав наукове витлумачення соціальних фактів. Методом соціального пояснення Дюркгейма є дослідження атомарних фактів окремо один від одного. Помилкою його було те, що він вважав соціологічні та природні факти роздільними, належними до різнопорядкових величин. Соціологічний факт, за Дюркгеймом, має іншу природу, ніж факт природний та інші, а соціальна дійсність розуміється як самозамкнена та самодостатня. Із біологічними фактами, наприклад, соціологічні — не «змішуються». Існують внутрішні самодостатні закони розвитку соціальної дійсності, яка має свою неповторну специфіку і соціологічне пояснення має базуватися саме на такому дослідженні Тут, звичайно, Дюркгейм вдався до метафізики.