Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Водні транспортні суди були створені відповідно до постанови ЦВК і РНК СРСР від 7 червня 1934 р. Про організацію водних транспортних судів і водної транспортної прокуратури[908]. До їхньої підсудності належали справи про державні злочини й особливо небезпечні злочини проти порядку управління на водному транспорті, про порушення трудової дисципліни його працівниками та про ряд інших злочинів, пов’язаних із водним транспортом. 7 квітня 1936 р. згідно з постановою ЦВК і РНК СРСР[909] всі водні транспортні суди, як раніше залізничні лінійні суди, були передані в безпосереднє підпорядкування водної транспортної колегії Верховного Суду СРСР.

Ще одним видом спеціальних судів стали спеціальні колегії, які були створені у Верховному Суді СРСР, Верховних Судах союзних республік, крайових і обласних судах, у головних судах автономних республік відповідно до постанови ЦВК СРСР від 10 липня 1934 р. Про розгляд справ про злочини, які розслідуються Народним комісаріатом внутрішніх справ СРСР і його місцевими органами і вважались наступниками НС.

До їхньої підсудності належали справи про державні злочини (контрреволюційні та проти порядку управління), за винятком справ про зраду Батьківщині, шпигунство, терор, вибухи, підпали та інші види диверсії, а також справ про злочини на залізничному й водному транспорті, які були підсудні згаданим раніше категоріям спеціальних судів — ВТ і лінійним залізничним та водним транспортним судам — за належністю, а також справи про злочини, передбачені постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р.

У діяльності спеціальних колегій процесуальні права підсудних були обмежені навіть більше, ніж у НС, оскільки спеціальні колегії діяли у складі трьох постійних суддів без участі народних засідателів, а справи розглядались переважно в закритих судових засіданнях.

Прийняття Верховною Радою СРСР 16 серпня 1938 р. Закону СРСР Про судоустрій СРСР і союзних республік забезпечило максимальну централізацію судової системи у загальносоюзному масштабі.

У згаданому законодавчому акті були закріплені демократичні принципи організації та діяльності судів — здійснення правосуддя лише судами, виборність судів, відкритість судових засідань, дотримання національної мови судочинства, забезпечення звинуваченому права на захист, які мали декларативний характер і відверто дисонували з реальним станом законності в державі. До судової системи належали Верховний Суд СРСР, Верховні Суди союзних республік, крайові та обласні суди, суди автономних республік і автономних областей, спеціальні суди СРСР (ВТ, лінійні суди залізничного та водного транспорту) і народні суди.

При цьому, якщо спеціальні колегії ліквідовувалися, а справи, підсудні їм, передавались до судових колегій з кримінальних справ і мали розглядатись за загальною процедурою з участю народних засідателів, то інші види спеціальних судів — військові трибунали та суди залізничного й водного транспорту — зберігались і надалі.

Зокрема, лінійні суди залізничного та водного транспорту були віднесені до судів СРСР. Їхній постійний склад (голова, заступник і члени) обирався Верховною Радою СРСР, а народні засідателі — обласними радами депутатів. Ця категорія спеціальних судів розглядала справи у складі голови, його заступника або члена суду і двох народних засідателів.