Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 978-966-00-1458-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку». Краткое содержание книги:
Аналіз історико-правової реальності тісно пов’язується з еволюцією теоретичних і суспільно-політичних поглядів на призначення правосуддя та судової влади.
Звертається особлива увага на історичний досвід, який доцільно врахувати у процесі сучасної судової реформи в Україні.
Монографія розрахована на широке коло науковців, викладачів, аспірантів, студентів, юристів-практиків, усіх, хто цікавиться проблемами судової влади.
На початку Великої вітчизняної війни відповідно до Положення про військові трибунали в місцевостях, оголошених на воєнному стані і в районах воєнних дій, затвердженого Указом Президії Верховного Суду СРСР 22 червня 1941 р., лінійні суди залізничного та водного транспорту були реорганізовані у ВТ залізниць і водних шляхів сполучення.
Як бачимо, характерною рисою розвитку судової системи України у період 1920-1930-х рр. було існування низки видів спеціальних судів, які мали свої особливості.
По-перше, до їхньої підсудності належали переважно справи про контрреволюційні злочини. Як уже неодноразово зазначалось у науковій літературі, саме ці статті КК, які мали політичний характер, а також їх розширене тлумачення та застосування аналогії, створювали широкі можливості для репресій.
По-друге, спеціальні суди діяли з виключенням певних норм кримінально-процесуального законодавства, що обмежувало права підсудних.
Наприклад, згідно з постановами ВУЦВК і РНК УСРР Про порядок розгляду справ у надзвичайних сесіях Верховного Суду УСРР, Головного Суду АМСРР та окружних судів від 10 жовтня 1928 р. та Положенням про порядок розгляду справ у надзвичайних сесіях судів УСРР від 15 квітня 1931 р. у НС судів УСРР існували такі вилучення з норм КПК[910].
Участь захисника в судовому процесі вважалася необов’язковою навіть у тих випадках, коли стаття КК, за якою обвинувачувалась особа, передбачала смертну кару або позбавлення волі строком понад один рік. Після завершення досудового слідства обвинуваченому не гарантувалося право у порядку ст. 200 КПК УСРР на ознайомлення з його матеріалами і не надавалася можливість їх доповнення. Копія обвинувального висновку не вручалась, документ оголошувався обвинуваченому під розписку не пізніше, ніж за 24 години до суду.
Участь прокурора в судовому слідстві була обов’язковою. Він давав висновки у справі, робив подання з окремих питань, що виникали в судовому засіданні та були пов’язані з додержанням форм судочинства, був присутнім при винесенні вироків. Прокурор додавав до розглянутої справи постанову, де обґрунтовував пропуск або затримання касаційної скарги. В останньому випадку він мав негайно повідомити про це Генерального прокурора республіки.
На вирок НС упродовж 48 годин з моменту його оголошення могли бути подані касаційна скарга або протест прокурора. Подання протесту безумовно зупиняло приведення вироку до виконання, а подання касаційної скарги — лише в тому випадку, якщо вона пропущена відповідним прокурором. Копія вироку надавалася засудженому не пізніше 24 годин після його винесення.
На відміну від загального порядку, передбаченого статтями 371 і 372 КПК УСРР, право витребування справ НС і право призупинення вироків у цих справах для направлення їх у порядку нагляду надавалось виключно Генеральному прокурору республіки або за уповноваженням останнього заступнику Генерального прокурора, який наглядав за НС.
При винесенні смертного вироку голова НС мав телеграфно повідомити про це Генерального прокурора республіки. Виконання такого вироку відбувалось у разі, коли впродовж 48 годин з моменту вручення Генеральному прокурору республіки повідомлення про винесення вироку не буде отримано розпорядження про його призупинення і справа не буде затребувана в порядку нагляду, а також, якщо при цьому касаційна скарга не пропущена прокурором або якщо впродовж 5 діб після подачі прохання про помилування виконання вироку не буде призупинено ВУЦВК[911].
По-третє, в діяльності спеціальних судів явно порушувався принцип відокремлення судової влади від адміністративної. Зокрема, це виявилось у призначенні до складу спеціальних судів співробітників органів державної безпеки. Так, відповідно до таємної постанови ВУЦВК і РІЖ УСРР Про надзвичайні сесії Верховного Суду УСРР, Головного Суду АМСРР та окружних судів УСРР від 28 жовтня 1928 р. НС мали складатися з голови, його заступника й чотирьох членів, з яких голова, заступник і два члени були співробітниками органів ДПУ УСРР[912].
Призначення співробітників органів державної безпеки до складу НС оформлялось відповідними наказами НКЮ УСРР, які видавалися за попереднім клопотанням ДПУ. Подання ДПУ спочатку надходили на розгляд Центральної атестаційної комісії НКЮ. Після того, як за постановою останньої кандидатура, запропонована у поданні, вважалася прийнятною, документ передавали на розгляд наради відповідальних співробітників НКЮ УСРР (згодом — Оргнаради НКЮ) і лише після цього — до наказу по НКЮ УСРР.
910
СУ УССР. — 1928. — № 28. — Ст. 246; 1931. — № 13. — Ст. 120.
911
СУ УССР. — 1931. — № 13. — Ст. 120.
912
ЦДАВО України. — Ф. 24, оп. 13, спр. 53, арк. 111–112.