Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 978-966-00-1458-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку». Краткое содержание книги:
Аналіз історико-правової реальності тісно пов’язується з еволюцією теоретичних і суспільно-політичних поглядів на призначення правосуддя та судової влади.
Звертається особлива увага на історичний досвід, який доцільно врахувати у процесі сучасної судової реформи в Україні.
Монографія розрахована на широке коло науковців, викладачів, аспірантів, студентів, юристів-практиків, усіх, хто цікавиться проблемами судової влади.
Судова реформа 1922 р. передбачала низку заходів, спрямованих на вдосконалення системи радянського правосуддя. Насамперед, згідно із затвердженим ВУЦВК 16 грудня 1922 р. Положенням про судоустрій УСРР, яке вводилось в дію з 1 лютого 1923 р., замість попередніх двох самостійних систем — народних судів і революційних трибуналів — запроваджувалась єдина судова система з трьох ланок: народного суду (у складі постійного судді або постійного судді та двох народних засідателів), губернського суду та Верховного Суду УСРР і його колегій.
Поряд із цими судовими інстанціями загальної юрисдикції передбачалося тимчасове функціонування спеціальних судів, до відання яких належав розгляд окремих категорій особливо небезпечних або особливо складних кримінальних, адміністративних, дисциплінарних, трудових, господарських і земельних справ, що вимагали від суддів спеціальних знань і навичок. Хоча ці суди й планувались як тимчасові, однак у подальшому кожне нове Положення про судоустрій республіки, а згодом і загальносоюзне законодавство, зберігали подібні види судів, й окремі з них проіснували аж до початку 1950-х років.
Потрібно наголосити, що в досліджуваний період ані в юридичній науці, ні в юридичній практиці не розрізнялися поняття «спеціальний» та «спеціалізований» суд, тому до категорії спеціальних судів включались як суди, що в сучасному законодавстві традиційно вважаються спеціалізованими, тобто ті, які мають певні особливості організаційно-структурної побудови, підпорядкування та процесуальної діяльності, так і, власне, репресивні та надзвичайні, наділені особливим статусом і виключною компетенцією, по суті квазісудові, органи.
Положення про судоустрій УСРР 1922 р. до категорії спеціальних судів відносило — військові трибунали у справах про злочини, що загрожують могутності Червоної армії; військово-транспортні трибунали у справах про особливо важливі злочини, що загрожують транспорту; особливі трудові сесії народного суду; земельні (судово-земельні) комісії та арбітражні комісії.
Деякі із зазначених спеціальних судів були скасовані майже одразу, деякі продовжували існувати тривалий час. Наприклад, Військово-транспортний трибунал Південного округу шляхів сполучення був розформований відповідно до постанови ЦБК СРСР від 23 листопада 1923 р., а всі справи передані за підсудністю до загальних судів.
Особливі трудові сесії народного суду створювались для розгляду справ про злочини щодо порушення Кодексу законів про працю УСРР й діяли в складі народного судді та двох постійних членів. Від 1925 р. трудові сесії функціонували в усіх окружних центрах, а від 1929 р. — лише там, де це визнавали за потрібне окружний суд, окружна профспілкова рада та окружний відділ Наркомату праці УСРР. У зв’язку зі злиттям органів Наркомату праці УСРР із профспілковими організаціями, що відбулось на підставі постанови РНКУСРР і Всеукраїнської ради профспілок від 19 вересня 1933 р., один із членів трудової сесії став обиратись відповідним профспілковим органом, а другого призначав відділ місцевої промисловості або комунального господарства з подальшим затвердженням міською радою чи виконкомом обласної ради.
Судово-земельні та арбітражні комісії, хоч і визнавалися спеціальними судами, але в систему органів юстиції не входили. Судово-земельні комісії, що розглядали земельні справи, підпорядковувались Наркомату земельних справ УСРР. Їх ліквідація відбулася з початком суцільної колективізації. Арбітражні комісії функціонували при Українській економічній нараді та її органах на місцях для розгляду спорів про майнові права державних органів. Вони були скасовані згідно з постановою ВУЦВК і РНКУСРР від 25 лютого 1931 р.
Судова реформа 1922 р. передбачала також позбавлення органів державної безпеки права на позасудову розправу, оскільки після скасування ВУЧК новостворене ДПУ УСРР не мало таких повноважень. Для розгляду справ, провадження в яких мали вести органи ДПУ УСРР, було створено надзвичайні сесії, про які йтиметься далі.
Вкотре була підтверджена заборона адміністративним органам втручатися в судові справи, що знайшло відповідне юридичне закріплення у постанові ВУЦВК від 9 серпня 1922 р. Про взаємовідносини судових і адміністративних органів влади.
Складовою частиною судової реформи стало заснування радянської прокуратури та адвокатури. Положення про судоустрій 1922 р. також визначало порядок функціонування інституту судових слідчих. Останні поділялись на народних слідчих, які діяли при відповідних слідчих дільницях, старших слідчих при губернських судах і слідчих у найважливіших справах — при Верховному Суді та при відділі прокуратури НКЮ УСРР. Контроль за їхньою діяльністю здійснювали відповідні судові інстанції, а нагляд — органи прокуратури[893].
893
Сусло Д. С. Організація судових органів Української РСР в період 1917–1925 рр. / Д. С. Сусло. — К., 1960. — С. 62, 63.