Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

З початком Великої вітчизняної війни 22 червня 1941 р. на європейській частині Радянського Союзу та на всій території Радянської України офіційно запроваджується режим воєнного стану. Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 червня 1941 р. Про воєнний стан[916] встановлювалися відповідні обмеження конституційних прав громадян і юридична відповідальність за законами воєнного часу, суттєво посилилися державні повноваження військових органів, закладалися підстави для створення надзвичайних органів влади. І як одна з головних ознак воєнного стану значно розширилася компетенція військових трибуналів.

Завершення війни юридично було оформлено скасуванням воєнного стану в державі. 21 вересня 1945 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ Про визнання втрати чинності Указів Президії Верховної Ради СРСР про оголошення в ряді місцевостей СРСР воєнного стану[917], згідно з яким на всій території Української РСР, окрім західних областей, скасовувався воєнний стан. І лише 4 липня 1946 р. був виданий Указ про скасування воєнного стану й у західних областях України[918].

Таким чином, особливий правовий режим і відповідний характер організації та діяльності судової влади в Західній Україні формально зберігалися до літа 1946 р., а реально — до початку 50-х років.

Перші аналітично-дослідницькі роботи, присвячені питанням організації та діяльності судових установ СРСР у ці буремні роки, почали з’являтися на завершальному етапі війни та в перші повоєнні роки[919]. Вони характеризувалися передусім апологетикою радянського судівництва в дусі панівної тоді правової доктрини. Проте завдяки доволі широкій джерельній базі ці роботи й сьогодні не втратили свого пізнавального значення. Подальша історіографія 1960-х — 1980-х років зберегла тенденцію до суто позитивного висвітлення радянської юстиції воєнних часів, доповнюючи здобутки попередніх дослідників докладним аналізом діяльності військових трибуналів[920]. Перші критичні праці з’являються лише в другій половині 80-х років[921].

В українській радянській історіографії відповідні питання знайшли висвітлення на початку 60-х років у рамках VIII розділу «Держава і право в роки Великої Вітчизняної війни» першого фундаментального курсу з історії держави і права Української РСР[922]. Згодом у перевиданнях 1967 та 1976 років цей розділ насичувався додатковим матеріалом зі збереженням його загальної концепції[923]. З індивідуальних монографій відзначимо відоме дослідження історії суду Радянської України Д. С. Сусла, в якому належна увага приділена й судівництву воєнного часу[924]. Ідейно ця праця не виходила за межі звичних радянських стереотипів, але з огляду на багатство залученого нормативного та архівного матеріалу вона й досі залишається надійним дороговказом для дослідників.