Гаррі Поттер і напівкровний принц
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Серия: Гаррі Поттер (uk) #6
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-966-7047-29-0
- Переводчик: Виктор Евгеньевич Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і напівкровний принц». Краткое содержание книги:
— Шукай на здоров’я, — роздратовано буркнув Гаррі.
— І пошукаю, — сказала Герміона. — А насамперед перегляну, — кинула вона, підходячи до виходу за портретом, — записи про старі нагороди за настійки!
Гаррі провів її важким поглядом, а тоді знову задивився у потемніле небо.
— Просто вона так і не змирилася, що ти в настійках проявив себе краще за неї, — сказав Рон, знову беручись за читання «Тисячі магічних трав і грибів».
— Ти ж не думаєш, що я ненормальний через те, що хочу забрати ту книжку?
— Та ні, що ти, — твердо заперечив Рон. — Той Принц був геній. До речі… без його підказки про безоарів камінь… — він багатозначно чикнув долонею по горлі, — я зараз з тобою не розмовляв би. Тобто я не кажу, що те закляття проти Мелфоя було чудове…
— І я не кажу. — відразу додав Гаррі.
— Але ж він одужав, правда? Майже миттю став на ноги.
— Так, — погодився Гаррі; це була правда, хоч сумління однак його трохи гризло. — Завдяки Снейпові…
— Цієї суботи знову відбуватимеш у Снейпа покарання? —запитав Рон.
— Так. І наступної, і після неї, — зітхнув Гаррі. — А якщо до кінця семестру не встигну впорядкувати всі коробки, то, як він дав зрозуміти, ця робота чекає на мене і в наступному навчальному році.
Покарання дратувало його ще й тому, що забирало й так обмежений час, який він міг би провести з Джіні. Гаррі іноді думав, чи не чинить Снейп свідомо, щоразу затримуючи його дедалі довше і натякаючи, що Гаррі пропускає такі гарні погожі дні.
З гірких роздумів його вивів Джимі Пікс, що приніс сувій пергаменту.
— Дякую, Джимі… о, та це ж від Дамблдора! — схвильовано вигукнув Гаррі, розгортаючи й читаючи пергамент — Він вимагає, щоб я негайно прибув до нього!
Друзі глянули один на одного.
— Оце так, — прошепотів Рон. — Ти не думаєш… що він знайшов…
— Краще піду й перевірю. — зірвався на ноги Гаррі. Він вискочив з вітальні й помчав по восьмому поверсі, не зустрівши нікого, крім Півза, що линув у протилежний бік; привид буденно метнув у Гаррі кілька шматочків крейди і голосно заґелґотав, ухиляючись від Гарріного оборонного пристріту. Коли Півз зник, у коридорах знову запанувала тиша; до відбою залишалося всього чверть години, і більшість учнів порозходилися по своїх вітальнях.
І тут Гаррі почув вереск і гуркіт. Він завмер і прислухався.
— Як… ти… смієш… а-а-а-а-ай!
Шум долинав з найближчого коридору; Гаррі кинувся на звук з чарівною паличкою напоготові, завернув за ріг і побачив, що на підлозі лежить професорка Трелоні, голову якої накривала одна з її численних шалей. Навколо неї валялися пляшки з хересом, до того ж одна розбита.
— Пані професорко…
Гаррі підбіг до вчительки й допоміг їй підвестися. Разки її блискучого намиста заплуталися за окуляри. Вона голосно гикнула, пригладила волосся й сперлася на руку свого рятівника.
— Що сталося, пані професорко?
— Якби ж я знала! — пронизливо вигукнула вона. — Я собі прогулювалася, обмірковуючи деякі темні знамення, що їх зуміла побачити…
Але Гаррі слухав її не дуже уважно. Він раптом усвідомив, де саме вони стояли: праворуч висів гобелен з танцюючими тролями, а ліворуч тяглася та гладенька й непроникна ділянка кам’яної стіни, що приховувала…
Я — Пані професорко, ви намагалися зайти в кімнату на вимогу?
— …знаки, що ними мене було удостоєно… що? Очі в неї раптом забігали,
— У кімнату на вимогу, — повторив Гаррі. — Ви намагалися туди потрапити?
— Я… ну… я й не знала, що учням про неї відомо…
— Не всім,— уточнив Гаррі. — І що сталося? Ви закричали так… наче хтось на вас напав…
— Я… ну, — пробурмотіла професорка Трелоні, а тоді, мовби захищаючись, щільніше загорнулася в свої шалі й подивилася на нього неймовірно побільшеними очима. — Я хотіла… е-е… покласти деякі… гм… особисті речі на зберігання в цій кімнаті… — І вона щось забурмотіла про «гидкі звинувачення».
— Ясно, — Гаррі глянув на пляшки з хересом. — Але ви не змогли туди зайти, щоб їх там заховати?
Його це здивувало, адже для нього кімната, зрештою, таки відчинилася, коли він захотів сховати там книжку Напівкровного Принца.
— Ой, та зайшла я спокійно, — люто глянула на стіну професорка Трелоні — Але там уже хтось був.
— Хтось був?… А хто? — розхвилювався Гаррі. — Хто там був?
— Гадки не маю, — професорку Трелоні трохи спантеличила Поттерова настирливість. — Я зайшла в кімнату й почула там чийсь голос — а такого ще ні разу не бувало за всі ті роки, що я тут ховаю… тобто, що я користаюся цією кімнатою.