Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00247-9
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання». Краткое содержание книги:
В сборник избранных произведений известного американского писателя (род. в 1920 г.) вошли фантастические повести “Марсианские хроники” и “451° по Фаренгейту”, автобиографическая повесть “Вино из одуванчиков” и сюжетно связанный с ней цикл рассказов
- Я оце думала... Ми вже старі й немічні, а признатися в цьому не хочемо. Ми стали небезпечні. І завинили перед людьми тим, що втекли...
- То що ж тепер?..
У кухні запала мовчанка, лише м’ясо шкварчало на сковороді. Сестри, опустивши руки, дивились одна на одну.
- Я вважаю... - Ферн на довгу хвилю втупилась поглядом у стіну. - Я вважаю, нам більше не можна їздити Зеленою машиною.
Роберта взяла тарілку й тримала її в тендітній руці.
- Більш... ніколи? - спитала вона.
- Ніколи.
- Але ж... - мовила Роберта. - Але ж ми не повинні... зовсім позбутись її? Хіба не можна залишити її в себе?
Ферн подумала.
- Та, мабуть, можна.
- Принаймні хай хоч так. Я піду від’єднаю батареї. Роберта рушила до дверей, та в цю мить на порозі з’явився Френк, їхній молодший брат, - йому було всього п’ятдесят сім років.
- Привіт, сестрички! - гукнув він.
Роберта, не озиваючись і словом, прослизнула повз нього і вийшла в літні сутінки. Френк тримав у руках газету, і Ферн миттю вихопила її, Вся тремтячи, вона гарячково перебігала очима сторінку за сторінкою, а тоді зітхнула й віддала газету братові.
- Я оце щойно бачив на вулиці Дуга Сполдінга. Він просив переказати вам, щоб-ви не тривожилися: він усе бачив, і все гаразд. Про що це він?
- І гадки не маю.
Ферн повернулася до нього спиною і почала шукати хусточку.
- Ох, ті вже мені хлопчиська!
Френк довго дивився у спину сестрі, тоді знизав плечима.
- Я бачу, вечеря майже готова?
- Так.
Ферн накрила на стіл.
Знадвору долинув звук автомобільного сигналу. Потім ще і ще - глухо, ніби здалеку.
- А це що таке? - Френк виглянув з кухонного вікна в сутінки. - Що там робить Роберта? Ти глянь: сидить у Зеленій машині й тицяє пальцем у ріжок!
Ще раз, ще і ще в сутінках почувся жалісний, наче стогін якоїсь скривдженої тварини, звук гумової груші.
- Що це їй набрело в голову? - запитав Френк.
- Дай їй спокій, бога ради! - крикнула Ферн. Френк здивовано розширив очі.
За хвилину тихо, ні на кого не дивлячись, до кухні зайшла Роберта, і всі троє сіли вечеряти.
Ранній ранок. Дахи за вікном ледь сіріють у світанковому серпанку. Листя на деревах тихо тріпоче від найлегшого подуву вранішнього вітерцю. Аж ось ген з-за повороту сріблястої колії, похитуючись на невеликих сталево-голубих колесах, випливає трамвай, жовтогарячий, як мандарин. Його мідний дах мерехтить, мов еполети, оздоблені золотою облямівкою, а блискучий дзвоник лунко дзенькає, щоразу як старезний вагоновод стукне по ньому ногою в стоптаному черевику. Номери спереду й по боках вагона ясніють лимонною барвою. Його зелені плюшеві сидіння немовби вкриті прохолодним шорстким мохом. А на даху стримить щось ніби довга мітла, що мете по павутинці, напнутій високо між дерев, і бере з неї живлющий струм. З усіх вікон лине всепроникний, мов ладан, таємничо-блакитний дух літніх гроз та блискавиць.
Трамвай біжить усе далі довгими вулицями поміж в’язів, і рука вагоновода в сірій рукавичці раз у раз легко торкається важелів керування.
Опівдні вагоновод зупинив трамвай посеред кварталу й висунувся у вікно.
- Усі сюди!
І, побачивши, як він заклично махнув рукою в сірій рукавичці, і Дуглас, і Чарлі, і Том, і всі хлопчиська та дівчатка з цілого кварталу поскочувалися з дерев, покидали на траву білі змійки скакалок, а тоді чимдуж побігли до трамвая й повсідалися на зелених плюшевих сидіннях - і то зовсім безплатно. Містер Трідден, вагоновод, накрив отвір каси своєю сірою рукавичкою, і трамвай, лунко видзвонюючи, рушив далі тінястою вулицею.
- Гей, - мовив Чарлі, - а куди ми їдемо?
- Останній рейс, - відгукнувся містер Трідден, не спускаючи очей з електричного дроту, що тягся попереду. - Не буде більш трамвая. Від завтра почне ходити автобус. А мене пошлють на пенсію. Отож сьогодні безплатно для всіх!.. Постережися!..
Він шарпнув убік мідну рукоятку, трамвай застогнав і круто повернув, виписуючи величезну зелену криву, і, здавалося, раптом зупинився час у цілому світі, й тільки містер Трідден і дітлахи пливли на тому чарівному кораблі безконечною річкою не знати куди.
- Останній рейс? - вражено перепитав Дуглас. - Та хіба ж так можна! Досить того, що більш немає Зеленої машини, її замкнули в гаражі, і ніякі умовляння не помагають. Досить того, що мої нові тенісні туфлі старіють і вже не такі прудкі, як були. То як же мені тепер?.. Ні... ні... не можна знімати трамвай! Хай там хто що каже, а автобус - це не трамвай. І звук у нього не той, і рейок нема, і дротів. І іскри від нього не летять, і колію він піском не посипає, і колір зовсім не такий, і дзвоника нема, і приступка не спускається, як у трамвая.