Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
Федір Козубенко глузливо й люто закричав до нас, сварячись кулаком:
— Що ж ви, карандаші, надвоє перервалися? Кишка не витримала?! Ех!.
Ми сховали очі і відвернулися.
Там, куди ми одвернулися, наші погляди зустріли жіноче обличчя, що посміхалося до нас з-під червоного капелюшка. Під капелюшком тріпав вітер чорні кучері і полискувало пенсне. То була панна Полубатченко. Вона стояла в гурті різномастому й барвистому. Кілька хуторян у празникових свитках, кілька скромно зодягнених дам з червоними бантами на капелюшках, багато військових урядовців, двоє-троє бородатих студентів. І ще — двійко очей, що так і пронизували нашу лаву, кожного з нас. Ми озирнулися і впіймали їх. То були маленькі, водянисті очі інспектора Богуславського. Він помітив наші погляди і одвернувся. Величезний стяг покривав своїм полотнищем всю цю купку людей. «В боротьбі здобудеш ти право собі» — було розмальовано на ньому. Але тут чорні оксамитові крила раптом пурхнули просто до нас, здригаючись і лопочучи вгорі. Зараз ми мали побачити справжніх анархістів! Похмурий, стрункий юнак справді в чорній косоворотці і з величезними кучерями без шапки спирався на держално чорної корогви. «Анархия — мать порядка!» — шумів чорний птах над ним. Та ба! Знайомі лиця. Перукар Ронька! Аптекарський учень Шенснолевич. Напівбожевільна дівчина, два роки тому вигнана з гімназії за скандальне для гімназистки шостого класу народження дитини.
На трибуні згрудився весь виконавчий комітет. Вони мали приймати перший парад революції. Доктор Іщенко, Митька Ізвольський, Збігпео Казимирович Заремба, машиніст Козубенко, Варвара Власівна Вахлакова — з якоюсь недочитаною книжкою під пахвою, залізничний касир Воропаєв. За ними робітнича рада: Шумейко, Ласко, голова ради — токар по металу Буцький.
Нарешті був і парад. Це була, власне, одна хвилина. Церемоніальним маршем — карбована, важка хода, голови вгору, плечі широко розкинуті — треба було перейти Ярмарковий майдан повз трибуну один раз. Кілька оркестрів — комендантський, залізничний, ще якийсь — невпинно виконували «Марсельєзу». Марширувати треба було під «Вставай, подымайся…».
Це було незвично, але надзвичайно піднесено. Першими пройшли георгіївські кавалери. Короткий змах сотень правих рукавів, чорний блиск сотень халяв з-під шинелей, голови — до трибуни, доктор Іщенко з руками рупором до рота і тисяч не «ура!» на відповідь. Потім пройшло тилове поповнення. Потім пройшов авіапарк. Потім видужуючі. Нарешті — ми. Червоний взвод. За ним жовто-блакитний. Після нас ішла піврота іскровиків, теж під жовто-блакитним прапором. Змах правих рукавів, очі до трибуни. Доктор Іщенко — хай живе свобода! Ура! Слава! — і тільки короткий чорний зблиск з-під сірих гімназичних шинелей. Червоні бинди на наших багнетах дрібно тріпотіли..
Революція була прекрасна! Від «Марсельєзи» груди сповнювалися захватом, а серце — слізьми. Епоху скінчено. Оця трибуна з доктором Іщенком була на її межі. Тепер починалася нова. Наше життя розквітло на грані. Леле! Яке ж то прекрасне прийдешнє чекає на нас попереду там!.
З трибуни робітничої ради кожну частину вітають змахом великого червоного стяга. «Пролетарі всіх країн!..» — гукає Шумейко, «Солдата, робітники й селяни!..» — підхоплює Ласко. «Революційне юнацтво!» — це вже просто до нас кінчає токар Буцький.
Привітання котяться вздовж трибун і далі — з-під прапорів делегацій.
Під трибуною стоїть Аркадій Петрович. Колосальний червоний бант цвіте в нього на грудях.
— Сепаратисты! Мальчишки! Мазепинцы! — всвердлюється він своїм голоском у вигук «слава!» жовто-блакитного взводу.
ПЕРШИЙ ПОСТРІЛ
Що справа з сепаратним виступом на параді на тому не закінчилася, це було зрозуміло кожному. Але щоб вона мала отакі наслідки, цього, звісно, ніхто чекати не міг.