Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
Другого дня вранці при вході до гімназії, на порозі роздягалки нас зустріла чорна класна дошка. Густими крейдяними літерами на ній було накреслено:
Всі йдуть просто на екстрене віче. УРК.
Зала гула й шаруділа, немов вулик. Дві сотні старших гімназистів збудоражено перебалакувалися й перегукувалися з кінця в кінець. Мета надзвичайних загальних зборів зрозуміла всім. Репетюк, Теменко і Теплицький, зібравши довкола себе гурт, шушукалися и кутку. Воропаєв розглагольствував у натовпі п'яти— та шестикласників. Він обурювався і лютував. Хавчак, брати Крепковські та ще кілька шляхтичів стояли під стінкою, мовчазно й зневажливо схрестивши руки і ноги. Це була їхня звичайна поведенція — презирливо, схрестивши руки та ноги, мовчазно спертися на стінку. Вони причисляли себе до породи вищих людей.
На кафедру зійшов Каплун. Біля нього розмістилися інші члени комітету: Столяров, Піркес, Кружицький, Кабутаєв і Рябошапка. В залі стало абсолютно тихо.
Коротко Каплун поінформував про вчорашній інцидент учнів четвертого та п'ятого класів, які на параді не були. Потім він перейшов до суті справи. УРК — учнівський революційний комітет, — розглянувши й обговоривши вчорашні події на своєму екстреному засіданні сьогодні вранці, вбачив у цьому наявність двох не гідних громадян свободної Росії вчинків. Сформування окремого взводу та його дефілювання під окремим прапором є не що інше як розкол громадської єдності, отже, розбиття молодих сил революції. Принесення Репеткжом окремого прапора, тобто обдумана підготовка сепаратного виступу, не може бути розцінене інакше, як антигромадський, отже, в умовах свободної Росії, антиреволюційний вчинок. УРК ухвалив:
запропонувати всегімназичному вічу громадським осудом заплямувати поведінку Репетюка. З почесної посади заступника голови УРК Репетюка усунути.
Каплун скінчив.
В залі стояла тиша ще глибша, як перед початком Зала заніміла. Оце було так!..
На кафедру, перебігши проходом між парт, скочив Репетюк. Він був блідий, пенсне його тремтіло.
— Панове! — скрикнув він, і голос його був вищий і голосніший, як було б треба. — Я прошу вас мати на увазі, що дарма, що я член комітету і заступник його голови, а крім того, виходить, — він злісно посміхнувся, — також і підсудний, мене не було навіть покликано на це засідання комітету. Отже, — гукнув він, — я не голосував за таку постанову комітету!
— Я також не голосував! — гучно пробасив Рябошапка, роблячи крок уперед.
Зала тихо зашаруділа. Мимоволі, хто й зна чого саме, всі погляди кинулися на Кружицького. Він стояв поруч з Рябо-шапкою. Кружицький стенув плечима і криво всміхнувся:
— Я мусив скоритися більшості…
Тоді раптом вибухнув галас і шарварок. Всі заговорили враз. Всі закричали. Всі затупотіли ногами й застукали покришками парт:
— Єрунда!.. Що за деспотизм!.. Аж занадто!.. К чорту з такими постановами!
— Тихо, товариші! — вдарив долонею по кафедрі Каплун.
Всі стихли.
Тільки Воропаєв щось бурмотів у кутку біля погруддя Пушкіна. Гіпсові бюсти Пушкіна і Гоголя покинули свої розкішні мармурові п'єдестали в вестибюлі мужської гімназії і прийшли за нами сюди, в приміщення гімназії жіночої. На поганеньких дерев'яних підставках розмістилися вони скромненько обабіч дверей до цього найбільшого класу-зали. Воропаєв сів на останню парту. Пушкін стояв поруч з ним. Відкинувшись, Воропаєв сперся Пушкіну на груди. Він буркотів безперестанку, незадоволено, але не вголос.
— Тихо, товариші! — крикнув Каплун. — Я прошу мати на увазі, що постанову цю ухвалили не випадкові зайди з вулиці, а учнівський революційний комітет який ви самі й обрали!.
— Ну й комітетик ми собі обрали, — не вголос, але чутно пробурмотів Воропаєв.
Каплун підвищив голос, щоб заглушити це бурчання.
— І цей комітет, товариші…
— Геть комітет, раз він такі постанови ухвалює!
Це зарепетував Кашин.
— Геть! — загорлав мовчазний Теменко.
— Ф'юююю! — пронизливо засвистів Туровський, застромивши два пальці між зубів.
Каплун зблід і трохи відступився. Він підніс руку вгору.
— Звичайно, товариші, ви в праві вибрати собі другий. І я мушу заявити…
— Ні! — розітнулося раптом від стінки. — О ні! Для чого ж другий? — то подав голос котрийсь із братів Кремлівських. — Для чого ж вибирати знову другий комітет? Адже українці та поляки в комітеті не голосували за таку ідіотську постанову. Для чого ж нам їх переобирати?
— Ви хочете сказати… — спалахнув Каплун.