Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
Доктора Іщенко ми підхопили на руки і понесли. Попереду посувалися Кашин і Кульчицький Бронька, розмахуючи оголеними шаблями й розчищаючи дорогу. Доктор Іщенко сидів на спині в Пантелеймона Вахлакова. Воропаєв, Теменко, Сербин та інші підтримували його з боків. Митька Ізвольський кричав:
— Геть самодержавство!
— Геть! Долой! — ревів натовп.
— Да здравствует свободная Россия!
— Урррааа!
Так вийшли ми на вулицю. Море людських голів кипіло перед нами. Кашкети летіли вгору, нам махали хустинками, зонтиками, просто руками. Появу доктора Іщенка вітали, як друге пришестя. Люди кричали, співали, плакали. В горлі збиралися сльози, і повікам несила було їх затримати — вони стікали по щоках, вони зрошували груди, вони рясно капали додолу. Було весело, страшно і патетично. А головне — світ враз зробився такий близький і люди такі рідні. Незнайомих у місті не стало. Всі знали одне одного. Всі посміхались одне до одного. Так хотілося одне одного любити!
Ну, певне: що ж і починалося тепер, як не царство свободи, щастя й любові!
Доктора Іщенка ми, не спускаючи з плечей, цілу ніч носили з мітингу на мітинг. Ми побували і в вагонних майстернях, і в клубі прикажчиків, і на зборах кондукторів, і в авіаційному парку, і в депо, і на вантажній станції, і в госпіталях, і на військовій рампі.
І от сьомого ми нарешті рушили до гімназії на наше всегімназичне «віче».
З третього березня ми в гімназії не були. Просто з фасаду, з-над парадного ходу, ще здалеку, нас привітав довгий червоний стяг, розшитий срібними позументами:
Свет и свобода прежде всего!
Цей напис не де-небудь, а на гімназії, на мурах нашої альма-матер. Серця паші затремтіли. Ми рушили через парадний хід.
В роздягальні, над дверима до коридорів, був розпластаний другий, червоно-срібний, плакат:
Где трудно дышится,
Где голод слышится, —
Будь первым там!
Ми вийшли до коридора. На всю стіну зали, що правила нам і за рекреаційну, розстилався величезний, гаптований золотом по червоному, транспарант:
Мы дружно служим в вечном храме
Свободы, правды, красота —
Затем, чтоб гордыми орлами
Слепые сделались кроты!
Нам перейняло дихання, і ми переступили поріг нашого класу. Над кафедрою — перед очима цілого класу — висіла широка червона стрічка з написом:
Ми впізнали Аркадія Петровича. Це постарався він. Вибраний учора до тимчасового виконавчого комітету, він дістав у ньому портфель нагляду за справами освітніми. Негайно він роздобув сорок метрів червоного нансуку і двісті метрів шовкового позументу. Варвара Власівна організувала гімназисток, і за ніч всі чотири лозунги були готові.
Ми привітали Аркадія Петровича теплим, вдячним «ура!». Вигук «ура!» зробився за ці дні найбільш поширеним висловом нашої мови.
Порядок денний перших в історії гімназії гімназичних зборів був такий:
1. Вибори тимчасового гімназичного учнівського комітету.
2. Вигнання інспектора класів, Юрія Семеновича Богуславського, прозваного Вахмістром.
На кафедру зійшов восьмикласник Каплун.
— Товариші! — сказав він. — Збори революційних гімназистів нашої гімназії будемо вважати за відкриті. Для ведення зборів від імені восьмого класу пропоную президію…
Ми вже не кричали «ура!». Сил більше вже не було. Криком «ура!» вже несила було висловити той захват, який ми почували. Свобода — це було прекрасно! Зараз ми виберемо президію, потім ми будемо урочисто засідати. Як цілком дорослі. Та де там — дорослі? Адже тиждень тому і дорослим таке не було приступне. Ми виберемо з-поміж нас же самих наших власних же товаришів, які й керуватимуть нами всіма, які й будуть мало не найвищою владою в гімназії… Де вже тут до криків «ура»!
До учнівського революційного комітету — так ми його найменували — було обрано семеро. Від восьмого класу — Каплун і Столяров, від нашого — Піркес і Репетюк, від шостого, п'ятого і четвертого по одному — Кружицький, Кабутаєв, Рябошапка… Чотири молодші класи своїх представників до комітету не мали. Головою комітету був обраний Каплун.
З першим питанням покінчено, і перших наших обранців ми привітали урочистими громовими оплесками.