Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту

— І бабуся не пояснила вам, чому скасувала свято?

— Сказала, що нездужає... не знаю, що малося на увазі... може, е-е-е... хронічна недуга вашої бабусі?

— Ми нічого не знаємо,— сказав Йозеф.— Чи не переслали б ви, якщо ваша ласка, подарунки й квітки до готелю «Принц Генріх»?

— Певне, що перешлю, але, може, хоч ви глянете на мій сюрприз?

Маріанна штовхнула Йозефа в бік, Рут усміхнулася, і він сказав:

— Залюбки, пані Кронер.

— Коли ваш дідусь приїхав до нашого міста,— сказала пані Кронер,— я ще була молоденькою дівчинкою, мені щойно минув чотирнадцятий, і я ще тільки наглядала за кухонним буфетом. Потім я навчилася накривати на стіл, і ви самі можете уявити собі, скільки разів я вранці подавала вашому дідусеві сніданок, скільки разів забирала з його столу чарочку на яйце й підсовувала йому повидло, а нахиляючись по тарілку з-під сиру, кидала оком і на його блокнот. Бог мені свідок, що ми не байдужі до життя своїх клієнтів, не думайте, що ділові люди такі черстві... І не думайте, що я забула, як він тоді за одну ніч став славетний, отримавши таке велике замовлення. Може, клієнти і вважають, що все так просто: прийшов до кав'ярні «Кронер», замовив собі щось, розрахувався й пішов, але повірте мені, така доля, як у вашого дідуся, не могла лишити нас байдужими...

— Ну звичайно,— сказав Йозеф.

— О, я знаю, що ви думаєте: коли вже ця стара відчепиться від нас? Але хіба я так багато хочу від вас, коли прошу поглянути на мій сюрприз і сказати дідусеві, що я буду рада, як він прийде й сам подивитися на нього? Знімки для газети вже зроблені.

Вони повільно пішли за пані Кронер зеленою доріжкою повз накриті зеленими обрусами столи. Пані Кронер зупинилася біля великого чотирикутного столу, на який була напнута полотнина, і вони теж машинально поставали навколо нього. Те, що було накрите полотниною, мало якусь дивну форму, в одних місцях здіймалося вгору, в других опадало.

— Як добре, що нас четверо,— мовила пані Кронер. Я вас попрошу, візьміть, будь ласка, кожне за ріжок полотнини, і коли я скажу: «Нумо!», разом підіймемо її вгору.

Маріанна підштовхнула Рут на ріг столу, де ще нікого не було, і вони взялися кожне за кінець полотнини.

— Нумо! — вигукнула пані Кронер.

Вони підняли полотнину, дівчата відійшли з нею вбік, склали ріжки докупи, і пані Кронер старанно згорнула її.

— Боже, це ж докладна копія абатства Святого Антонія,— мовила Маріанна.

— Правда? — зраділа пані Кронер.— Бачите, ми не забули навіть мозаїки над головним входом... А ось тут виноградник.

У копії було відтворено не тільки пропорції абатства, а навіть його кольори: церква темна, господарські будівлі ясні, дах будинку для паломників червоний, вікна трапезної різнобарвні.

— І все це зроблене не з цукру, не з марципанового тіста, а з того, з якого печуть пісочні торти,— сказала пані Кронер.— Це наш іменинний подарунок панові таємному радникові, спечений із найкращого пісочного тіста. Правда ж, добре було б, якби ваш дідусь прийшов сюди й подивився на нього? А тоді вже ми б віднесли його до майстерні.

— Він неодмінно прийде й подивиться на подарунок,— мовив Йозеф.— А тепер дозвольте мені від імені дідуся подякувати вам. Мабуть, причини, які спонукали дідуся скасувати свято, дуже вагомі, і ви зрозумієте нас...

— Я дуже добре розумію, що вам треба йти... Ні, не накривайте його знов... Зараз сюди приїдуть люди з телебачення...

— Аби я міг тепер або зареготати, або заплакати,— сказав Йозеф, коли вони переходили майдан перед собором Святого Северина,— але я не здатен ні на те, ні на те.

— Я тільки знаю, що я швидше б заплакала,— зауважила Рут,— але не заплачу. А що це за люди? Що вони роблять тут зі смолоскипами, чого зняли такий шарварок?

На майдані стояв гамір, цокали копита, іржали коні, голоси, звиклі командувати, наказували шикуватися, музиканти духового оркестру востаннє перевіряли свої інструменти, і серед того гармидеру раптом пролунав не дуже гучний, короткий тріск, зовсім не схожий на всі інші звуки.

— Боже мій,— злякано сказала Маріанна,— що це таке?

— Постріл,— відповів Йозеф.