Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

У Тірі, як і в Ольвії, крім Аполлона, шанувалася Афіна. В V ст. до н. е., коли місто входило до Афінської архе, її культ став служити для укріплення політичних та економічних відносин[919]. Землеробський характер економіки сприяв розвитку таких культів, як Деметра і Діоніс, образи яких зображувалися на монетах. У місті було встановлено монументальну статую Деметри і відповідно розташовувалося її святилище[920].

Своєрідною особливістю релігійних уявлень населення міст Північного Понту було запровадження локальних культів; у Тірі — річкового бога Тіраса, в Ольвії — річкових божеств Борисфена і Гіпаніса. Всі вони відповідно з характером грецької релігії покликані були служити не лише покровителями рибаків і купців, що плавали по річках, а й сакральними захисниками полісних багатств.

Одночасно з формуванням міст здійснювалися організація, будівництво і благоустрій теменосів, які існували на їхній території; а також на хорі і навіть на далеких відстанях, у зонах греко-варварських контактів або чим-небудь примітних місцях (наприклад, о. Левка, Гілея). Теменосам найпопулярніших божеств відводилася інколи значна площа, на якій споруджували храм, встановлювали вівтар, статуї, сакральну скарбницю, робили майданчик для ритуальних дійств і т. ін. Подібного типу теменоси влаштовувалися в Ольвії (Ієтроон і Дельфініон), у Пантикапеї (Аполлона), в Німфеї (Деметри), Херсонесі (Партенос і Афродіти)[921]. Велике значення в кожному святилищі мали священні дерева, які спеціально насаджували; окремі гаї традиційно пов'язувалися з тим чи тим божеством (священні гаї Гекати і Ахілла в Нижньому Побужжі).

На території великих теменосів нерідко ставилися вівтарі і зводилися невеликі храми іншим божествам. Але домінуючим завжди залишався храм верховного покровителя держави. Найзначнішими периферійними теменосами, згідно з античною літературною традицією, вважається Апатур — святилище Афродіти недалеко від Фанагорії [Strabo., XI, 2, 10]; храм Партенос на мисі Парфеній [Strabo., VI, 4, 2] і святилище Ахілла на о. Левке, про яке збереглося найбільше різноманітних свідчень у давніх авторів[922]. Такі сакральні зони, особливо остання, привертали увагу численних шанувальників з усіх кінців античного світу. Вони влаштовувалися поблизу основних морських шляхів, храми служили маяками, а всі, пропливаючи мимо, зупинялися, щоб віддати шану божествам, приносили в жертву тварин і різні дарунки. Внаслідок жертвоприношень святилища збагачувалися. Проте нерідко вони зазнавали нападів розбійників і морських піратів, які їх грабували.

Крім релігійних функцій, пов'язаних з відправленням культів жерцями, проведенням календарних свят та ритуалів, святилища найчастіше відігравали ту чи ту роль у політичному й громадському житті. У кризових ситуаціях поліс мав право скористатися тим, що зберігалося в храмових скарбницях. У декреті на честь Протогена в Ольвії відзначається, що архонти продали дорогоцінні храмові посудини, які викупив цей евергет [IOSPE, І2, 32], щоб повернути їх знову в скарбницю. Служителі культів найчастіше відправлялись послами для врегулювання політичних питань, приймали у себе феорів з інших міст, влаштовуючи громадські трапези і т. п.