Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Рис. 68. Голова юнака Олександрійської школи елліністичного часу. Ольвія, мармур.

Пантикапейські скульптори працювали також над виготовленням портретних статуй і надгробних стел[912]. До IV ст. до н. е. належить голова сінда, певно, царя, передана характерними для грецької пластики технічними засобами. В елліністичний час виник своєрідний прототип надгробних стел з фігурними зображеннями різних сцен з життя померлих або пов'язаний з уявленням про їх перебування в потойбічному світі. Деякі з них виконані з традиційним класичним смаком, з досить тонкою художньою майстерністю, реалізмом, передають узагальнені образи боспорців. Основна ж кількість пам'яток все ж була ремісничими виробами: композиції схематизовані, невиразні, повторюють одна одну. Майстри не володіли вмінням передачі в скульптурі живих рухливих постатей. Але основна художня структура пам'яток є античною. Слід відзначити, що помітної варваризації в образотворчому мистецтві не спостерігається навіть на Боспорі, де мали місце найтісніші стосунки між греками та варварами.

Однак центральною темою північнопонтійського мистецтва залишались міфологічні образи. Лише в елліністичний час зростає інтерес до зображення конкретних людей. Іконографічні схеми нерідко змінювалися, втрачаючи ідеалізовані риси. Іонійсько-аттична спільність основи, на якій розвинулися різнорідні галузі мистецтва, зумовлювала спорідненість його розвитку із загальноеллінським. Разом з тим, в античні міста Північного Причорномор'я прибували нові митці з Егеїди, а місцеві — здобували освіту в середземноморських містах, завдяки чому тут були відомі нові напрямки в розвитку грецької культури й запозичували нові її елементи. В результаті такого синтезу в Північному Причорномор'ї складалися своєрідні риси і особливий колорит в розвитку всіх видів культури.

Таким чином, літературна, музична, художня, архітектурна творчість, а також вся матеріальна культура північнопонтійських греків, їх ставлення до прикрашання міст величними храмами й іншими спорудами, монументальними статуями божеств, як символічних образів прекрасних захисників і ідеальних громадян, свідчать про їх високорозвинену естетичну свідомість. У писемних джерелах з цього регіону немає конкретних даних про традиційну естетичну категорію «прекрасне». Однак його раціональне розуміння підтверджується всім розвитком культурного життя північнопонтійських полісів. Формування основних принципів естетичного, як і духовного світогляду периферійних греків, відбувалося під невпинним впливом центральних міст Еллади, особливо Афін і Мілета.