Крабат
- Автор: Пройслер Отфрид
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-196-2
- Переводчик: Владимир Василюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Крабат». Краткое содержание книги:
«Крабат» — кращий твір Отфріда Пройслера — одного із найпопулярніших сучасних німецьких письменників.
Команда вербувальників — лейтенант дрезденського піхотного полку, вусатий капрал, два єфрейтори та барабанник, що носив свої барабани на спині, мов верблюд горба, — одного осіннього вечора збилися зі шляху та опинились у Козельбрусі.
Майстра у млині не було, він на кілька днів кудись поїхав, мірошниченки точили ляси в наймитській.
І раптом хтось гучно барабанить у двері. Вийшов Тонда. За порогом стояв лейтенант зі своєю командою.
— Я офіцер його світлості курфюрста Саксонії. Ми заблукали. Вирішили заночувати в цьому триклятому млині. Ясно?
— Ясно, ваша милість. Місця на сіні досить.
— На сіні? — скипів капрал. — Ти, хлопче, з глузду з'їхав! Найкращу постіль для його милості! І то якнайскоріше. А якщо мені хоч трішки гіршу даси, шкуру злуплю! До того ж ми голодні. Неси на стіл усе, що є на кухні, та не забудь вина й пива! І багато! Не послухаєшся, голови тобі не зносити! Ну, ворушись, бодай тебе вовки з'їли!
Тонда легенько свиснув крізь зуби. Хлопці, хоч і були в наймитській, почули.
Коли Тонда й вербувальники зайшли до наймитської, там було порожньо.
— Розміщуйтеся, пани служиві, зі стравами ми не забаримося.
Непрохані гості розмістилися якнайзручніше, розстебнули мундири, розмотали обмотки.
Мірошниченки тим часом на кухні раду радили.
— Мавпи з заплетеними кісочками, — вигукнув Андруш. — Що вони собі дозволяють!
У нього вже й план визрів. Усі, навіть Тонда, захоплено його схвалили.
Андруш зі Сташком за допомоги Міхала і Мертена спішно зготували вечерю: три миски висівок із тирсою посмачили згірклою олією і притрусили махоркою.
Юро побіг до свинарника й повернувся з двома цвілими хлібинами. Крабат і Ганцо набрали у п'ять пивних кухлів затхлої дощової води з бочки.
Коли все було готове, Тонда пішов до вербувальників і звернувся до лейтенанта:
— Якщо ваша милість дозволять, звелю подавати на стіл!
Він клацнув пальцями. І це було особливе «клац», як ми зараз переконаємось.
— Ось частування, ваша милість. У цих тарелях курка з локшиною, баранина з капустою, боби зі смаженою цибулею і шкварками…
Лейтенант обнюхував страви, гублячись, з якої почати.
— Молодець, що приніс усе заразом. Спробуймо спершу курку з локшиною.
— Раджу почати з шинки та корейки, — запропонував Тонда, показуючи рукою на цвілі хлібини, які вніс на таці Юро.
— Проте не вистачає тут найголовнішого! — нагадав капрал. — Від корейки спрага мучить! А чим її втамувати, холери на тебе нема?
Тонда подав сигнал — і маршем увійшли Ганцо, Крабат, Петар, Лишко й Кубо, несучи по кухлю з дощовою водою.
— З вашого дозволу, ваша милість, і за ваше здоров'я! — капрал вихилив усього кухля і обтер вуса. — Не поганий продукт, зовсім не поганий! Самі варили?
— Ні, — відповів Тонда. — Пивоварня, з вашого дозволу, в селі Дощовому.
Вечір ставав дедалі забавніший. Гості їли, пили і ніяк не могли насититись, а мірошниченки дивилися на них і стиха хихикали. Пийте, хоч лусніть! Бочка, як колодязь, — дощівки кухлями не вибереш! Поступово обличчя у вербувальників почервоніли. Барабанник, хлопчина Крабатового віку, після п'ятого кухля перегнувся, бухнувся головою об стіл і захропів. Решта гостей завзято пили далі.
У розпалі «бенкету» лейтенант повернув голову й подивився на мірошниченків. Він раптом згадав про винагороду, що її виплачують за кожного рекрута.
— Ото було би здорово, — вигукнув він, розмахуючи кухлем, — якби ви кинули свого млина й пішли на війноньку! Ну хто такі мірошниченки? Ніхто й ніщо! Купа гною! А от солдат…
— Солдат! — очуняв капрал і грюкнув кулаком по столу, аж підскочила голова барабанника. — Солдат має добру платню й веселе товариство. І всі його люблять, особливо дівчаточка! Бо ж є за що! У солдата хустка в два кольори, блискучі ґудзики на мундирі ще й черевики до колін.
— А війна? — поцікавився Тонда.
— Війна?! — здивовано перепитав лейтенант. — Війна — це найкраще, що може собі солдат побажати. А якщо ти не боягуз і тобі ще й фортунить трохи, то слава й трофеї не забаряться. Заробиш ордена, дослужишся до капрала, а може, й до вахмістра…