Радіоп'єси
- Автор: Бахман Ингеборг
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ВНТЛ-Класика
- ISBN: 966-8849-12-4
- Переводчик: Лариса Цибенко
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Радіоп'єси». Краткое содержание книги:
«Цикади» — це філософсько-музична інтерпретація Платанової притчі про долю тих, хто перестав «їсти, пити й кохати, щоб безперестанку співати». Мотив ескапізму, поданий у середземноморських шатах, це історії людей, які прагнуть піти від дійсності у світ ілюзій і мрій. Дія відбувається на острові, якого «не існує».
«Поетичний твір, що вражає нас просто в серце, а розум приводить у захват», — сказав Вернер Вебер про найвідомішу радіоп’єсу Інґеборґ Бахман «Добрий Бог Мангеттену», за яку вона отримала Премію сліпих ветеранів війни. Це драматична балада про кохання між двома молодими людьми: Яном, чоловіком зі Старого світу, та Дженніфер, дівчиною з Нового Світу. Їхня випадкова зустріч у Мангеттені переростає в почуття поза часом і простором, яке, урівнобіж з рухом ліфта у небосязі, піднімає їх вище й вище, до сонму «вічних закоханих». Однак за межею вічності — смерть. Любовні сцени чергуються із засіданнями «високого суду», звинуваченим на якому постає утаємничений Добрий Бог. Усі три радіоп’єси об’єднує одне устремління: вийти за межі буденною, пересічного й сірого в нашому житті.
МІСІС БРАУН Антоніо?
АНТОНІО Так, місіс Браун.
МІСІС БРАУН Гаразд, Антоніо.
Музика.
МІСІС БРАУН Антоніо?
АНТОНІО Так, місіс Браун.
МІСІС БРАУН Дівчата скидають черевики, коли танцюють з тобою?
АНТОНІО Так, місіс Браун.
МІСІС БРАУН А коли танок закінчиться, Ти їх лишаєш стояти босими, а сам прямуєш до музикантів. Ти замовляєш пісню, до якої лише Ти знаєш текст, і жодного разу більше на них не поглянеш. Ти співаєш.
АНТОНІО Так, місіс Браун.
МІСІС БРАУН У тебе голос, найгарніший із тих, які мені будь-коли доводилось чути. Мій голос сірий і млявий. Більшість звуків, на жаль, він утратив. Чи заспіваєш Ти для мене хоч раз, Антоніо?
АНТОНІО Так, місіс Браун.
МІСІС БРАУН Мені хочеться запитати Тебе, чи не знайшлося б у Твоєму човні місця для мене, коли Ти вночі вирушаєш у море й кидаєш невід.
АНТОНІО Так, місіс Браун.
МІСІС БРАУН Чи зможу я, коли ми вийдемо в море, закинути лампу в глибінь? Чи зможу я закинути лампу в море, коли вся риба буде у неводі?
АНТОНІО Так, місіс Браун.
МІСІС БРАУН таємниче Коли я чекала дитину, вони забрали її у мене. Коли дитина приходить на світ, вона відразу кричить; але я ніколи не чула голосу моєї дитини. Вони забрали в мене і дитину, і голос. Ось так. Чи Ти розумієш, Антоніо?
АНТОНІО Так, місіс Браун.
МІСІС БРАУН Однак Ти ж не думаєш, що вже запізно, Антоніо? Чи віриш Ти, що вітер поверне, коли ми повернемося? Чи віриш Ти, що я на очах у всіх розіб’ю в барі всі келихи й склянки, щоб вони задзвеніли, і попрямую до Тебе?
АНТОНІО Так, місіс Браун.
МІСІС БРАУН Чи палатимуть мені босі стопи? Чи наповняться мої очі слізьми, коли я притулюся обличчям до Твоєї сорочки, занурюсь у сіль, у луску? Чи зможу я танцювати зі слізьми на очах?
АНТОНІО Так, місіс Браун.
МІСІС БРАУН І чи зможу співати? Так, я знову зможу співати й розмовляти своїм попереднім голосом, Антоніо!
АНТОНІО Ні, місіс Браун!
Ні, місіс Браун!
Музика.
АНТОНІО здалеку Містер Браун на підводному полюванні! Містер Браун на підводному полюванні!
ОПОВІДАЧ Містеру Браунові п’ятому, із Ілліноя, незабаром виповниться шістдесят, напади на серце повторюються дедалі частіше. Він занурюється під воду з ластами й маскою та фехтує найгострішими гарпунами з видіннями, які обсаджують його з усіх боків. Nature morte[15] — морські водорості, морські зірки й панцирі морських їжаків йому добре відомі, вирости енігматичних гір, зелені ущелини з розчепіреними коралами й завмерлими рибами. Однак він очікує дев’ятиногого поліпа, який кружляє внизу, змінюючи свою подобу. Будинок його завішений мисливськими трофеями, головами морських півнів та морських язиків, і деколи він промовляє до Гелен Браун, присутності якої завжди уникає:
МІСТЕР БРАУН Так, моя люба, так. Вовк іще не впольований. Тому не чекай мене на обід.
ОПОВІДАЧ І він думає, що, коли розпросторить й охолодить у воді своє серце, то зможе пірнути глибше, до оповитої морськими водоростями могили сірого, кольору зброї, панцерника, і побачити крізь світлу хвилю, як майорять стрічки безкозирки, що належала малому сержантові Брауну, який був його і колишньої місіс Браун сином. Він думає, що це мало б статися, коли мушлі розтулять свої вуста, і хвиля блакиті пошле на його шлях вовка, який висліджує безкозирки. А втім, від Антоніо я дізнався, що саме він тримає в порядку гарпуни містера Брауна і, коли той виходить з води, обвішаний навкруги пояса головами впольованих риб, хлопець стоїть напоготові мов кіл, до якого в’яжуть човни.
МІСТЕР БРАУН Антоніо?
АНТОНІО Так, містере Браун.
15
Натюрморт, дослівно «мертва природа» (фр.).